Дебют українського фільму у Гарварді

Юрій Шевчук,

Кембридж, Массачусетс

Досягнення світового класу! Затягнутий, моралізаторський, неза-кінчений... Ці дві діаметрально протилежні глядацькі оцінки концентровано виражають реакцію американської публіки на новий фільм Юрія Іллєнка “Молитва за гетьмана Мазепу”, показ якого відбувся 1 серпня в Гарвардському університеті в межах культурної програми Літньої школи україно-знавства (ЛШУГУ). Американські глядачі отримали виняткову нагоду ознайомитися із твором, який представляють як перший повнометражний (бюджет майже 4,5 млн. канадських доларів) художній фільм, знятий за роки незалежности України. Режисер фільму Юрій Іллєнко, чи не найбільш відомий на Заході із українських кінематографістів, зокрема як автор кінокартин Кри-ниця для спраглих, Лебедине озеро: зона, як оператор стрічки Tіні забутих предків. Роль гетьмана Мазепи зіграв відомий український актор Богдан Ступка, дружини Василя Кочубея акторка Людмила Єфименко, Петра І – В’ячеслав Довженко, Карла ХІІ – Микита Джигурда. Автор музики до фільму Вірко Балей.

Новий фільм Юрія Іллєнка “Молитва за гетьмана Мазепу” вийде у широкий прокат в Україні лише у вересні 2002 року, а пристрасті навколо нього не вщухають вже півроку. Світова премєра Молитви відбулася у лютому 2002 р. на Берлінському міжнародному кіно-фестивалі у позаконкурсній програмі. Дехто розцінив неоднозначну реакцію фестивальної критики фільм начебто лишився проігнорованим як його однозначний провал. Відгуки і рецензії на фільм в українській пресі зарясніли такими означеннями як темний, млявий, тріумф стихії кітчу, ідеологічно запрограмований (натяк на фінансування фільму урядом Ющенка), затягнутий, не піддається прочитанню, стилістично еклектичний.

Особливо одностайною у критиці Молитви є російська преса. Так, паризька Русская мисль пере-конувала своїх читачів: Не ходіть на порнофiльми! А міністр культури Росії Михаїл Швидкой за- кликав російські кінопрокатні установи не показувати Іллєнкової стрічки в кінотеатрах. Проти Молитви також стали висувати політичні звинувачення. Якийсь добродій В. Перебийніс на інтернет-сторінці тижневика світового українства Український форум натякає на те, що фільм це масонська змова з метою спаплюжити все українське. Виконавцеві ролі Mазепи Богданові Ступці він радить не виходити на вулицю без охорони, а щодо режисера Ю. Іллєнка висловлює надію, що українські глядачі за його ж, Іллєнковою, (садомазохістичною?) фантазією підріжуть та спалять.

У типовому для преси північного сусіда відгуку на фільм російська газета Красная звєзда писала про Mолитву як про найбільш русофобський фільм всіх часів і народів, як про політичну змову анти-російських сил в Україні, які прагнуть отруїти добрі взаємини між двома державами, та ще й коли Москва оголосила 2002 рік роком України в Росії та напередодні відзначення на міжнародному рівні 300-річчя заснування Санкт-Петербурга.

Коротке вступне слово виголосив композитор Вірко Балей, запрошений до Гарварду на премєру. Він порадив не застосовувати до Молитви звичайні критерії, бо йдеться про фільм, покликаний не розважати, а провокувати співпереживання, болючі рефлексії над драматичними екзистенційними дилемами українського буття.

Дійсно, шукати в фільмі історичних фактів річ невдячна. В ньому також немає таких звичайних композиційних складників як сюжетна лінія, розвиток персонажів, як наративна послідовність у часі і просторі. Молитва це свого роду сон, ба навіть нічне жахіття, із притаманними йому нелогічністю та ірраціональністю, довільним плином асоціацій, поєднанням непоєдну-ваного. Стилістика фільму виразно сюрреалістична.

Іллєнко будує кадр, декорації, костюми в такий спосіб, щоб позбавити глядача можливости по-

вірити у історичність моменту. Фільм, безперечно, шокує, але у спосіб, на мою думку, несподіваний. Він шокує не сценами еротики чи, я сказав би, псевдоеротики нагота, якої у фільмі багато, позбавлена еротизму і якась асексуальна, частіше навіює асоціації із смертю, розпадом, гниттям. Не ріками крові, не горами трупів, не відтятими головами кожного разу глядач через дві секунди розуміє, що та кров це акварельна фарба, ті трупи муляжі, а відтяті голови насправді щойно відкручені від манекенів і сяк-так загримовані. Вражає те, як сміливо Іллєнко відкидає традиціоналістичні табу, успадковані українцями способи мислення про себе і про інших, як він ставить перед глядачем у найпровокативнішій формі питання: бути руїні чи бути Україні.

Демонстрація в Гарварді кінострічки Молитва за гетьмана Мазепу стала можливою завдяки сприянню композитора і автора музики до фільму Вірка Балея (Лас-Вегас) та продюсера Ігоря Дідковського (Київ). Вона стала фактичною, хоча й неофіційною прем’єрою фільму у США ще до його виходу на широкий екран в Україні.

Керуючись старою сентенцією vox populi, vox Dei (голос народу голос Бога), я попросив деяких глядачів, що були на показі, поділитися враженнями від Молитви.

Вірко Балей, автор музики до фільму: Взаємини між гетьманом Мазепою і Петром І є однією із центральних тем фільму. Кожен із них намагався використати іншого для досягнення власних цілей. На мою думку, цих два чоловіки у багатьох відношеннях захоплювалися один одним. І такий погляд швидше всього відповідає історичній правді. Про це часто забувають, особливо в Україні. Я гадаю, Петро І любив Мазепу, дійсно по-справжньому його любив. Тому зрада гетьмана, поза всіма її політичними наслідками, була також глибокою особистою образою. Частина ідеї фільму саме в тому, що речі, які відбуваються в політиці і про які ми схильні думати як про величні історичні моменти, в істоті своїй є особистими конфліктами між можновладцями.

Анна Мюлер, студентка ЛШУГУ (Ґданськ, Польща): В Україні, яка продовжує шукати власні святощі, піддавати бурлесковому висміянню найбільш сакральні символи є вчинком героїчним. Часом для того, щоб змогти по-справжньому оцінити певні речі, потрібно їх десак-ралізувати. Україна змальовується у фільмі завжди в образі жінки, часом погвалтованої, часом божевільної, часом вона Мазепина коханка, часом його похресниця, яка стає його коханкою. Така самоіронія і сарказм здаються для мене дуже здоровими.

Я б хотіла, щоб такі фільми знімали і в мене в країні. Нам слід перестати надто серйозно сприймати самих себе, як ми досі це робили. Польща більше не може бути Ісусом Христом народів; так чи інакше на цю роль сьогодні претендують надто багато інших.

Майкл Флаєр, професор кафедри української філології ім О. Потебні, Гарвард: Режисер пропонує медитації у формі низки сновидінь на різні важливі для української історії і тотожности теми. Це тема влади (хто дійсно нею володіє, хто нею вільно користується, кого вона руйнує) та повязані з нею підтеми панування і підкорення, хтивости і ревности, любови і ненависти. Зображаючи динаміку взаємин Мазепи із Петром І, Іллєнко бачить їхні стосунки як взаємне відображення цих героїв, вони обидва охоплені нарцисизмом, прагненням до влади і неза-лежности.

Гомоеротичний лейтмотив стає у фільмі засобом коментування взаємного тяжіння між двома могутніми чоловіками, потреби фізичної домінації та приниження суперника, що для них є остаточним доказом власної життєвости як провідників. У цьому змаганні Україна, виведена в образі жінки, стає обєктом хтивости. Вона одночасно і беззахисна жертва, і жадібна до влади хижачка.

Роман Шпорлюк, професор кафедри української історії ім М. Грушевського, Гарвард: “На мою думку, фільм цікавий і захоплюючий. Молитва є значним досягненням світового рівня. Від фільму не слід сподіватися історичної достовірности. Він не ілюстрація до підручника з історії. Навіть дитина знає, що Петро І не міг, наприклад, розмовляти із Мазепою за обіднім столом у розпалі Полтавської битви. Молитва це продукт творчої уяви, це рефлексії над певними постійними темами та закономірностями української історії, такої, якою ми її сприймаємо, зокрема над проблемою національної солідарности та відданости справі. Тут варто пригадати критичні слова Mазепи, коли він із сумом, хоч і без особливого здивування, перераховує полки, що не зявилися на поле бою чи перейшли на бік ворога. У ще драматичнішій формі та ж ідея лунає у монолозі Kарла XII, коли він каже, що він король шведів, а не найманців без національної тотожности (алюзія на поведінку українців).

Я б не журився тим, чи матиме цей фільм комерційний успіх. Тут слід пригадати, що перше виконання однієї з найпопулярніших опер всіх часів Кармен у Парижі виявилося повним фіаско, а її композитор Жорж Бізе помер, так і не дізнавшись, що його опера не була аж такою поганою. Доказом успіху цього фільму, і я тут погоджуюся із думкою автора музики Вірка Балея, висловленою у вступному слові перед показом, є те, що він не лишає глядача байдужим. Фільм провокує, запалює, злить, викликає бажання додивитися до кінця. І якщо авторові вдається домогтися, щоб глядач дивився його твір протягом майже трьох годин, навіть якщо в кінці йому скажуть, що фільм жахливий, він вже переміг”.

Оксана Забужко, поетеса, Київ: У найширшому розумінні цей фільм про українську історико-культурну незреалізованість, жертвою якої впала і сама Молитва. Фільм і про незреалізованість Mазепиного задуму, про незреалізованість і несправдженість певного ґрандіозного історичного проекту, яким все ще була Україна на початку XVIII століття. Фільм має сум’ятну структуру, місцями він захлинається, місцями топчеться на місці, місцями він стиснутий і спресований, місцями до нудоти розтягнутий (такою, на мою думку, є кінцівка), місцями він тавтологічний, місцями абсолютно езотеричний для невтаємниченого. Все це і демонструє незреалізованість не тільки у темі, а й у способі побудови самого фільму.

Моя головна претензія до фільму в тому, що з Мазепи не вийшов бароковий персонаж. У режисера Іллєнка, я не кажу в актора Ступки, бо саме режисер окреслив межі певного знакового поля до виконання образу гетьмана, Мазепа вийшов запростуватим, щоб теза про нереалізованість української барокової культури, апофеозом і втіленням якої Мазепа і був, прозвучала переконливо...