Провідник Правого сектора Дмитро Ярош:

“Правий сектор – це абсолютно контрольована структура”

Мустафа Найем,

Оксана Коваленко, УП

----------------------

Провідник Правого сектора Дмитро Ярош – найбільш невідома широкому загалові фігура подій останніх двох місяців. Ще два тижні тому про існування і самого сектора, і Яроша знало лише вузьке коло причетних до організації життя Євромайдану. Сьогодні ж описувати події у Києві без згадування Правого сектора неможливо.

19 січня після початку подій на вулиці Грушевського світові ЗМІ вибухнули вогненними кадрами молодих хлопців з коктейлями Молотова та балакалавою на обличчі. Дії Правого сектора витиснули зі шпальт словосполучення “мирний протест”, але в той самий час Правий сектор змусив владу прислухатися до Майдану і скасувати закони 16 січня.

Кореспондент УП 4 лютого 2014 р. розмовляв з Дмитром Ярошем.

– Яка Ваша особиста історія, чим Ви займаєтесь в житті?

– Я провідник Всеукраїнської організації Тризуб ім. Степана Бандери. Займаюсь громадською діяльністю уже протягом 25 останніх років. Сам із Дніпродзержинська Дніпропетровської області. Піднімав перший синьо-жовтий прапор у квітні 1989 році у Дніпродзержинську.

Створив Народний Рух України, був членом Української Гельсінкської Спілки, отримав рекомендації у 1989 році від Левка Лук’яненка і Степана Хмари у Москві, на Арбаті, де відбувалось пікетування тоді за відновлення діяльності Української Греко-Католицької Церкви. З 1994 року – засновник Тризуба ім. Степана Бандери практично на різних посадах, починаючи там від керівника міської структури Тризуба, потім обласної, потім регіональних структур і так далі.

Командував організацією з 1996 по 1999, потім був головним інспектором Тризуба, потім знову командував організацією, потім передав повноваження головного командира своєму наступникові Андрію Стемпіцькому. Займаюсь, власне, цим все життя. За освітою викладач української мови і літератури, закінчив у 2001 році Дрогобицький педагогічний університет, філфак.

– Як виник Правий сектор?

– 24-25 листопада в Києві відбулась велика акція у зв’язку зі скасуванням євроінтеграції. Взагалі Тризуб не є активним прихильником будь-яких інтеграційних процесів, але ми проголосили, що створюємо Правий сектор як майданчик для координації дій різних революційно налаштованих груп, бо, за великим рахунком, зі самого початку ми чудово усвідомлювали те, що не можна жити далі в тій системі державних координат, які існують.

Остаточно Правий сектор виник вже після подій 30 листопада, коли ми відійшли на Михайлівську площу.

Там ми і почали готуватись до захисту і тренуватись. Потім ми весь час були на Майдані та увійшли у склад Самооборони Майдану. Також до Правого сектора увійшли Тризуб, УНА-УНСО і Карпатська Січ із Закарпаття.

– Ви проводили тренування раніше?

– Так, 20 років. У нас вже багато поколінь змінилось. У мене там діти були маленькі у свій час, а зараз доньці 20 років, і вона все життя провела у Тризубі.

Взагалі Тризуб – це вузькофункціональна організація орденського типу. У нас три конкретних завдання: пропаганда ідеології українського націоналізму в інтерпретації Степана Бандери; виховання української молоді в дусі патріотизму; та національна захисна діяльність, тобто захист честі й гідності української нації, у будь-яких умовах всіма доступними методами і засобами.

Ми не є політичною партією, у нас навіть заборонено у Тризубі займати державні посади.

Серед відомих представників Тризуба – президент Києво-Могилянської Академії Сергій Квіт, мій хороший друг і побратим. У свій час він був сотником у нашій організації. Або Петро Іванишин – доктор філологічних наук, завкафедрою у Дрогобицькому педуніверситеті, теж сотник.

– Де саме проходять ці тренування?

– У таборах по всій Україні: Дніпропетровськ, Дніпродзер-жинськ, Кривий Ріг, Павлоград, Нікополь тощо. Хлопці збираються, у них там є свій план діяльності на місяць, на півроку, на рік. Вони проводять вишколи, заняття. Проводять різні заходи з декомунізації та деколонізації України.

Я думаю, що ви чули про події 2011 року, коли наша мобільна група відрізала голову бюста Сталіна у Запоріжжі, це була доволі резонансна річ.

Ми це ніколи не ставили на піар, просто робимо те, що йде на благо нашій нації, нашій державі. У кого з нас є можливість, накривають наркопритони, допомагають право-охоронним органам, якщо так можна сказати, бо мені здається, що міліція тепер більші наркоторговці.

– Те, що сталося 19 січня на вулиці Грушевського, було заплановано заздалегідь?

– Ні, звичайно. Ми завжди стояли на передніх рубежах ті два місяці. Стимулом до тих подій стали диктаторські закони, які були прийняті 16 січня. Не можна жити при таких правилах у державі. А 19 січня на Грушевського приїхали автомайданівці, які хотіли підійти до Верховної Ради і пікетувати. Правий сектор організовано підійшов, коли там вже були сотні людей.

Ми намагалися говорити з міліцією, домовитись, щоб нас пропустили. Вони відреагували доволі агресивно. А далі ви знаєте – розпочались активні дії, наші хлопці стояли на захисті людей. І я вважаю, що дуже добре, що так сталося, бо коли б не події 19, думаю, що влада не пішла б на поступки та переговори з опозицією.

– Скільки у вас тут зараз людей на Майдані?

– Десь півтисячі людей плюс київський мобілізаційний резерв. Але зараз осередки виникають по всій Україні. Вони самі організовуються, називають себе Правим сектором, і ми працюємо над тим, щоб максимально координувати їх.

– Скільки ви можете змобілізувати людей загалом по країні?

– Я думаю, що на цей час тисяч 4-5 вже можна мобілізувати.

– Як ви фінансуєте організацію?

– Я до цього питання не маю відношення, але фінансується все людьми. Ми ще відкрили картки, але їх заблоковували миттю. А після 19 січня – це просто постійний потік. Нам потрібно все, бо ми тут вже два місяці. Люди несуть пачками гроші, у нас ведеться повний облік, все прозоро, хлопці закуповують екіпірування.

– Розкажіть про свою організаційну структуру.

– Структура буде відпрацьована повністю вже після цих подій. Зараз Правий сектор – це абсолютно контрольована структура, і ніяка вона не екстремістська, не радикальна, я взагалі не люблю цього слова – радикальна. Зараз є загін на Майдані, є загони по областях, і є ті стихійні групи, які виникають. Ми запрошуємо керівників, спілкуємось, дивимось, чи адекватні люди, тоді приймаємо рішення.

Зараз сформований такий певний політичний провід у складі хлопців із Тризуба, з УНА-УНСО і представників інших окремих груп. Це невелике коло, приблизно чоловік 12. Саме вони і приймають рішення. Зараз ми почали координувати наші дії ще з афганцями. Вони офіційно не увійшли у Правий сектор, але ми повністю тепер з ними координуємо нашу діяльність, бо класти хлопців просто так я не збираюсь.

– Яким чином ви ухвалюєте рішення?

– Є стратегічні рішення, є оперативні, тактичні. На кожному рівні люди приймають їх самі. У стратегічній площині ми обговорюємо ту чи іншу проблему із проводом з 12 людей і відповідно приймаємо рішення. А далі вже вирішують все командири. Наприклад, є в нас Іранець – він вирішує у своїй групі, чи відправляти людей на барикади, чи ні.

– Іранець? Він з Ірану?

– Ні, це у нього псевдонім такий. Всі хлопці зі зрозумілих причин мають псевдоніми, ми живемо в такій системі координат. Я, наприклад, у Тризубі з 1994 року мав прізвисько Яструб. А тут в нас є Пилипач, є Летун. Кожен сам собі вибирає, практично як на Січі.

Друкується зі скороченням