Пл. сен. Василь Маркусь (ОХ)

(1922 – 2012)

Д-р Василь Маркусь – член пластового куреня “Орден Хрестоносців” (ОХ), професор-політолог, публіцист, редактор, політичний, церковний і громадський діяч на Закарпатті, в Західній Європі та Сполучених Штатах Америки. Народився 27 грудня 1922 р. у селі Бедевля на Закарпатті, упокоївся 15 жовтня 2012 р. в Чикаго, США, й похований у Бавнд Бруку, Нью-Джерсі.

Середню освіту здобув у м. Хусті на Закарпатті 1943 р. У 1942 р. разом з іншими 150-ма гімназистами і студентами університету був, на донесення польської розвідки, арештований угорською владою і суджений за приналежність до юнацтва ОУН. Від 1943 до 1945 р. студіював славістику й латину в Будапештському Університеті. Влітку 1945 р. з наближенням совєтської окупації залишає Закарпаття і поселюється в Мюнхені (Баварія). Тут продовжує студії славістики в Українському Вільному Університеті й закінчує ступенем доктора у 1948 р. У 1951 одержує ліценціят політичних наук у Фрібурзькому Університеті в Швейцарії, а у 1956 – докторат з міжнародних відносин і права в Паризькому Університеті. Володіє мовами: українською, французькою, німецькою, італійською, англійсь-кою, російською, чеською, угорською й іспанською.

Тяжіння до громадської роботи проявляється у Василя Маркуся вже в його ранніх роках. У народній школі він дописує до шкільної газетки “Школярик” та є активний у пластовому юнацтві. На еміграції працює в Товаристві Українських Студентів-Католиків “Обнова” (1948–1954), в Центральному Союзі Українського Студентства (ЦЕСУС, 1948–1956 і як президент 1952-1953). Він член-засновник Товариства Української Студіюючої Молоді ім. М. Міхновського (ТУСМ, член Екзекутиви, 1949–1954), діяч ЗЧ ОУН, згодом член ОУНз і ЗП УГВР.

До США переселюється в грудні 1958 р. й тут починає свою викладацьку кар’єру в Університеті Notre Dame (1959–1962) і продовжує в Університеті Loyola в Чикаго, у відділі політичних наук до 1988 р. Як професор-гість працює в Українському Католицькому Університеті в Римі до 1987 р.

Василь Маркусь – автор праць L’incorporation de l’Ukraine subcarpathique a l’Ukraine sovietique 1944-5 (1956) і L’Ukraine sovietique dans les relations internationals et son statut en droit international, 1918-1923 (1959). Він співавтор праць Питання національної політики в СРСР (1960), Дві українські енциклопедії (1961) і Ukrainians Abroad (1972); редактор Ukrainian Legal Symposium (1964), журналу Фенікс (1951-1953) та Енциклопедії Української Діяспори, т. 4  (1995), т. 1, книги 1 (А-К), 2009 та книги 2 (Л-Р), 2012; співредактор і співробітник Українського самостійника, Ukrai-
ne: A Concise Encyclopaedia of Ukraine (редактор, 1963-1971), Encyclopaedia of Ukraine, vol. 1 & 2 (співредактор, 1984-1988), співробітник Енциклопедії Украї-нознавства (1955-1984); автор статей у журналах Оriente Europeo, Foro Internationale, Ukrainian Quarterly та численних статей в українських періодичних і неперіодичних виданнях.

В. Маркусь – дійсний член американських НТШ і УВАН, Академії Наук України (АНУ), Українського Історичного Товариства (УІТ), Американського Товариства Міжнародного Права, Американської Асоціації Славістів та ін.

У Пласті В. Маркусь з 1935 р. У народній школі він належить до куреня УПЮ ім. Августина Шереґія й редагує пластовий циклостилевий журналик “Ватра” на взір Хустського гімназійного журналу “Скоб”. У Мюнхені він вступає до старшопластунського куреня “Хрестоносці” ім. Митр. Андрея Шептицького, засновниками якого були абсольвенти української гімназії в Травнштайні. Курінь був заснований 14 березня 1946 р., наступного дня після складення матуральних іспитів (13 березня 1946 р.). “Хрестоносці” постали на базі юнацького куреня  ім. от. Дмитра Вишневецького (Байди), одного з перших юнацьких куренів, зорганізованих влітку 1945 р. при українській гімназії в Травнштайні коротко після закінчення Другої світової війни.

Після відходу п’ятьох засновників куреня “Хрестоносці”, разом з першим курінним, ст. пл. Ярославом Розумним, на богословські студії в Українській Греко-Католицькій Семінарії в Гіршберґу (Баварія), а відтак переходу Семінарії (1948 р.) до Кулемборґу в Нідерландах Василь Маркусь був прийнятий до куреня наприкінці 1946 р. й обраний курінним (Великим Майстром) “Хрестоносців”. Його 10-річна присутність на цьому посту, особливо в початковому європейському періоді куреня, позначилася на подальшому характері куреня, оформивши цю пластову групу у своєрідну й відмінну від інших пластову одиницю. Найважливішим було ідеологічне обличчя куреня тепер під новою назвою – “Орден Хрестоносців” з лицарським назовництвом, ритуалом, культом сучасних героїв українського визвольного руху та захопленням боротьбою Української Повстанської Армії, включно з проведенням у баварських Альпах мандрівних таборів на взір рейдів УПА.

Ідейні основи Ордену спиралися на головні пластові обов’язки вірності Богові й Україні, але у більш “конкретизованій і поглибленій” формі, як це підкреслював В. Маркусь. Натхненням цього напрямку була книжка відомого в той час проповідника УГКЦ, о. Василя Мельника – “Українські Хрестоносці”, яка появилася на Заході у 1947 р. З неї було взято багато ідей і висловів до курінного маніфесту “Хрестоносців”, який був прийнятий основоположниками куреня у 1946 р. Праця о. Мельника стимулювала молодих “хрестоносців” до ширення християнського світобачення, яке щораз більше закріплювалося серед молоді як  етичний стрижень в українському національному опорі та як моральний важіль і було практичним протистоянням тодішньому російському комунізмові й німецькому фашизмові. В додатку ця ідеологія була ліком для молоді й молодої інтелігенції проти панівного повоєнного розчарування, скептицизму та крайнього екзистенціалізму.

Членом “Ордену Хрестоносців” Василь Маркусь – Робінзон залишився до кінця свого многогранного життя. У післявоєнні студентські часи він був для молодших і своїх ровесників фігурою понад інші голови; був завжди розсудливим та мислячим товаришем аж до свого відходу на “Вічну Ватру” –  відходу до “дому за зорею”.

Вічна Йому пам’ять!

  Ярослав Розумний, ОХ