Світлої пам’яті Іван Андрусяк

Іван Андрусяк народився 1 лютого 1923 році в селі Битьків Надвірнянського р-ну Івано-Франківської області, в Україні.

Його тато Василь народився 16 листопада 1898 р. в Битькові. Мама – Марія Димид народилася 23 серпня 1903 р. у тому ж селі. Тато помер 4 серпня 1926 р., проживши 28 років. Мама померла 20 квітня 1931 р., також проживши 28 років.

У родині не було більше дітей, залишився круглою сиротою. Дитячі роки не були радісні, дуже часто ходив на цвинтар, щоб на могилах батьків у молитві розказати їм про своє горе, з великою вірою до Бога, що родичі його вислухають.

У 1932 р. суд надав право бабусі Катерині Димид повністю опікуватися сиротою.

І. Андрусяк у селі закінчив чотири класи початкової школи, після того перейшов до десятирічної школи в Битькові, де навчання проводили польською мовою. Опісля брав навчальні курси в торговельній школі і бухгалтерії. У 1938 р. з рамени читальні “Просвіта” вислано І. Андрусяка на просвітянські бібліотекарські курси до Надвірної, які успішно закінчив. Рівно ж брав активну участь у спортивному житті.

Рік 1939, місяць вересень. Совєтська армія зайняла територію Волині та Галичини. Совєтські політ-
руки вели шалену агітаційну пропаганду про щасливе, заможне і радісне життя в Союзі. Однак приходили відомості про те, що відбуваються масові арешти, переважно української інтелігенції, науковців, багатих господарів та підозрілих людей.

І. Андрусяк вирішив піти на курси фінансово-податкових працівників. Першу працю як податково-фінансовий інспектор одержав у Надвірній. Рівночасно був податково-фінансовим референтом Битьківської селищної ради. Також став членом Організації Українських Націоналістів.

1943 рік. Проголошено утворення Української Дивізії “Галичина”. Добровільно зголосився в її ряди, щоб у боротьбі з відвічним московським ворогом здобути незалежність України.

Почали набирати вояків до різних родів військових частин. І. Андрусяк потрапляє на піонерський вишкіл до міста Кельн над рікою Рен.

Наприкінці червня 1944 р. виїжджає на старшинський вишкіл до Чехії. Там довелося перебувати аж до закінчення війни. В січні 1945 році Дивізія почала залишати Словаччину в поході на захід, через Австрію аж до Словенії, що в тому часі була складовою Югославії. На терені Словенії і Хорватії відбувалися бойові сутички з тітовськими партизанами. В міжчасі прийшло до певного порозуміння між проводами Дивізії і партизанами. У березні 1945 року Дивізію перенесено до Австрії, в околиці Клягенфурту, на передову фронтову зону. Капітуляція 8 травня 1945 р. не була несподіванкою. Відступали із фронтової смуги, щоб швидше і далі добитися на захід і не потрапити більшовикам у руки. Опинилися в місті Шпіталь, неподалік кордонів Австрії та Італії, де склали зброю перед англійською армією.

З Австрії всіх дивізійників перевезли до Італії, у Венецію, а через тиждень до Белярії, близько міста Ріміні.

Вересень 1945 року. Англійці перевозять дивізійників з Белярії до упорядкованого табору в Ріміні, де відбувалися навчання, матуральні курси, освітні курси, курси для малограмотних і неграмотних, шоферські курси і т. п. Британський уряд почав ліквідувати табір з метою перевезення дивізійників на терени Англії. І. Андрусяк потрапляє до міста Шефільд за дроти. Після кількох тижнів 2200 полонених відправлено з Шефільду до табору в Горблінку для роботи в сільському господарстві.

З часом вдалося нав’язати контакти з українськими організаціями в Америці, Канаді, Німеччині і Аргентині, які дуже радо допомагали українською літературою. Отримуючи українську пресу: з Америки – “Свободу”, з Канади – “Новий Шлях”, вояки мали змогу нав’язати контакт з рідними, що проживали в Америці чи Канаді в тому часі. У 1948 році дивізійників було звільнено з полону, і вони виїхали до міста Галіфакс, Йоркшир.

У 1950 році Іван Андрусяк одружився з Анною Кравців родом із села Березка, район Сянік, сьогодні Польща. Того ж року виповнив заяву на виїзд до Канади і отримав дозвіл. 26 листопада Іван Андрусяк з дружиною приїхали до Торонто. Почав працювати на будові першої в Торонто електрівні. Потім його призначили до магазину з будівельним матеріалом. Згодом компанія перевела його на такі самі роботи на інші проекти. Роз’їжджав по інших провінцях і містах Канади, де йшла індустріальна будова. Пропрацював там 38 років до пенсійного віку.

В січні 1951 року вписався у члени Українського Національного Об’єднання. На загальних зборах УНО того ж року був вибраний секретарем організації. В Управі виконував різні обов’язки. Також в Управі УСГ довгі роки виконував працю місто-голови і т. п. Організовував демонстрації: перед совєтською амбасадою в Оттаві – у 50-ліття Голодомору в Україні, перед парламентом Онтаріо в Торонто – у зв’язку з Чорнобильською трагедією і багато інших.

У Торонто в 1972 році було створене Гуцульське Товариство, головою якого обрано Івана Андрусяка. Товариством велась велика культурно-освітня робота, видавався журнал “Гуцульщина”, ініціатором і редактором якого був св. п. д-р Мирослав Небелюк.

1992 рік. Подорож в Україну. Сповнилися мрії – Україна вільна! Вперше Іван Андрусяк потрапляє до столиці – Києва, а далі до Івано-Франківська, де його зустріли під звуки національного славня.

У 1993 році відбувся Перший Гуцульський Конгрес в Івано-Франківську. З’їхалися гуцули з різних країн свого поселення до рідної неньки-України, щоб зустрітися і побувати разом зі своїми земляками у вільній, незалежній Україні. Були делегати з Великої Британії, Франції, Німеччини, Росії, Румунії, Америки, Бразилії, Аргентини, Канади. На цьому Конгресі І. Андрусяк виступив зі словом-привітом.

Відвідуючи Україну протягом дев’яти років, мав нагоду брати участь у громадському, культурному і політичному житті народу. Перебуваючи в Києві, відвідав Бабин Яр, де помолився за розстріляних німцями українських націоналістів. В міру можливостей допомагав людям у перші роки Незалежності. Також фінансово підтримав будівництво церкви у Битькові.

На терені Канади брав активну участь в організаційному і політичному житті української громади міста Торонто. Від 2004 року очолював Головну Управу Української Стрілецької Громади Канади, котра була заснована в січні 1928 року полковником Євгеном Коновальцем. Був почесним членом Дирекції Українського Національного Об’єднання Канади.

Виховав двоє дітей – доню Рому і сина Ярослава. Обоє навчалися у суботній Рідній Школі при УНО. Рома була пластункою, а Ярослав – членом Молоді Українського Національного Об’єднання.

Відійшов у вічність відомий громадський діяч і великий патріот України. Нехай сняться йому його мальовничі гори Карпати, а канадська земля буде пухом.

Вічна Йому пам’ять!