Сьогодні увага української
громадськости в Україні та діаспорі прикута до трагічної сторінки в історії
України – Голодомору-Геноциду 1932-1933 років. Даній темі, яка була заборонена
діючим комуністичним режимом протягом десятків років, присвячуються наукові
конференції, виступи, видаються книжки та архівні матеріали – правда виноситься
на світ Божий.
Тема Голодомору була заторкнута й під час ХХVI З’їзду Ліги Українських Католицьких Жінок Торонтської
Єпархії. Слово про Голодомор-Геноцид 20 жовтня 2007 р. виголосила Іроїда
Лебідь-Винницька. Ми хочемо, щоб його почули не лише учасники З’їзду, а й ширша
українська громада, тому друкуємо виступ пані Іроїди Лебідь-Винницької в
“Новому Шляху”.
– Де мешкаєш?
– Ніде.
– Де твої батьки?
– Загинули.
– Де загинули?
– У Чернігові.
– Як загинули?
– Не було що їсти.
– Де ти ночувала?
– У порожньому возі, поза плотом.
– Чи хочеш стати комуністкою?
– Ні, я хочу вмерти і бути з мамою.
(Чикаго, “Ґералд енд Екзамінер”,
3.03.1935).
Сьогодні я могла б вам змалювати багато жахливих сцен з українського села і
міста 1932-1933 років в Україні. Вони всі мені свіжі в пам’яті, бо нещодавно я
віддала до друку книгу свідчень тих, хто пережив цю найбільшу людську трагедію ХХ
століття. Я не буду цього робити з двох причин. По-перше тому, що ця праця мене
вичерпала емоційно так, що мені дуже тяжко до неї повертатися. А по-друге, що
це не потрібне вам – це потрібне Україні. Не лише на світовому рівні, а й у
самій Україні факт геноциду українського народу був протягом довгих років
замовчуваний, а згадка про нього суворо каралась. Тому книга буде друкуватися в
Україні для українського читача.
Не раз я зустрічалася із запитанням: чому я займаюся цією темою, яка мене
так вичерпує? Моя відповідь проста: я народилася взимку 1933 року, в час
найгострішого голоду в Україні. Але я
народилася по той бік Збруча, де голоду не було. І тому відчуваю обов’язок
зробити все, що в моїй силі, щоб зберегти пам’ять про тих ненароджених і тих
голодом заморених, – а в 1933-му померло 3 мільйони моїх ровесників.
Сьогодні я хочу зупинитися над тим,
що вже зроблено і що ми в діаспорі ще повинні зробити, щоб світ визнав, а
Україна пам’ятала 10 мільйонів невинних жертв Голодомору-Геноциду України.
У 2007 році Світовий Конгрес
Українців створив Міжнародний Координаційний Комітет для відзначення 75-ої
річниці цієї трагедії. Комітет діє в тісному порозумінні з Секретаріатом
Президента України і своєю діяльністю об’єднує діаспору і Україну. На самому
початку Комітет узгіднив, що символом для відзначення 75-ої трагічної річниці
буде знак, споруджений на Михайлівській площі в Києві. Далі вирішено вживати
назву Голодомор так, що б ця назва стала загальноприйнятою всіма мовами, так,
як загальноприйнята назва Голокост. Опрацьовано 24-сторінкову ілюстровану
брошурку для поширення при допомозі українських амбасад у світі. Брошурка вже
появилася українською, англійською і французькою мовами, готується німецький
переклад. Їх можна стягнути з інтернету.
На інтернеті, на сайті Служби безпеки України, є експозиція виставки
архівних документів про Голодомор 1932-1933 років в Україні під заголовком:
“Розсекречена пам’ять”. Там розміщено 82 панелі, які можна стягати і
використовувати. Рівнож на інтернет-сторінці СКУ є навчальні матеріали для
шкіл.
Одначе одним із основних завдань Комітету є якомога ширше ознайомити
громадян України та світову громадськість із масштабами трагедії, заздалегідь
спланованої сталінським режимом. Особливої уваги організатори надають питанню
визнання урядами різних країн світу Голодомору 1932-1933 рр. актом геноциду
проти українського народу та прийняття Організацією Об’єднаних Націй
відповідної резолюції. На сьогоднішній день 11 країн світу, включно з Канадою,
визнали Голодомор геноцидом. Це Австралія, Сполучені Штати Америки, Канада,
Аргентина, Перу, Грузія, Польща, Угорщина, Литва, Естонія та Іспанія.
“У цьому є і велика заслуга закордонних українців, – сказав 11 квітня 2007
р. у своєму зверненні Президент Віктор Ющенко. – Де б ви не проживали, ви
ніколи не залишалися байдужими до своєї історичної Батьківщини, підтримуючи її
в часи безнадії і в радісні дні, активно сприяючи поширенню у світі правди про
історію нашого народу та привертаючи увагу до її трагічних сторінок”.
Сенат Канади визнав Голодомор геноцидом українського народу, а тепер нам
залежить на тому, щоб це зробив і Парламент, і так як є Holokaust week, був у Канаді і Ukrainian Holodomor-Genocide Remembrance Day. У
цій справі вже зроблено перші кроки. Цитую:
На жаль, Bill C-450 тим разом не пройшов. І тут є завдання для кожної з нас. Нам
треба говорити з нашими парламентарями (MP),
інформувати їх про Голодомор і вимагати, щоб, коли в Парламенті знову на
порядку денному буде стояти питання про Ukrainian Holodomor-Genocide Remembrance Day Act, вони цей акт підтримали.
Вже декілька років в Україні в останню суботу
листопада проводиться акція запалення свічок пам’яті у вікнах помешкань і на
майданах. Міжнародний комітет пропонує, аби ми в діаспорі включилися в цю акцію
під гаслом “Запалімо кілька мільйонів свічок”, щоб вшанувати пам’ять
тих, які померли в час Голодомору. Другою пропозицією є те, щоб одна „Незгасна
свічка України” об’їхала цілий світ протягом 2007-2008 року, починаючи від
Нової Зеландії, через Австралію, Америку, Європу аж до Києва, і прибула до
столиці України на церемонію офіційного відкриття Меморіального комплексу в
пам’ять жертв Голодоморів у листопаді 2008 року. Австралія цю акцію вже
розробляє на взірець передання олімпійського вогню. Коли “Незгасна свічка
України” прибуде до Канади, ми всі будемо задіяні в її переданні, зокрема
наша молодь і діти.
У Києві виділено ділянку для
спорудження Меморіального комплексу пам’яті жертв Голодоморів, де буде зібрана
вся документація, експонуватиметься відповідна виставка і діятиме наукова
бібліотека, в якій постійно працюватимуть науковці та студенти і звідки буде
розходитися інформація по цілому світу. Комітет рекомендує, щоб поодинокі
країни у світі, де є більші скупчення українців, творили музейно-документальні
центри або бодай кімнати, де будуть знаходитися книжки, фільми та комп’ютерні
програми про Голодомор. Це особливо стосується нас в Торонто. Нам треба подбати
про створення такого науково-інформаційного центру, де учні українських і
державних шкіл та університетські студенти могли б отримати відповідну
інформацію, а науковці – працювати над англомовними працями про Голодомор. Нам
обов’язково треба уфундувати на одному з наших торонтських університетів курс
вивчення Голодомору на взірець курсу про Голокост. Поширення знання серед наших
співгромадян повинно бути нашим завданням у цю трагічну 75-ту річницю
найбільшого злочину ХХ століття.
А вас, членки ЛУКЖК, я хочу
попросити, щоб ми, у наших відділах, в наших парафіях, у цей 2007 і 2008 рік
молилися за спокій душ невинних 10 мільйонів жертв ГОЛОДОМОРУ. Вони відійшли з
цього світу без святих тайн і без похоронних відправ. Молімся, щоб Господь Бог
оселив їх душі в місці яснім, у місці квітучім.
Нам треба думати глобально, але
діяти локально.