Хто винен?

Роман Колісник

У “старому краю” колись у складній ситуації, яка вимагала чіткої відповіді, відповідали на запитання і питання “хто винен?”... Не буду відповідати чи підказувати, бо це була загальновідома й практикована відповідь: невістка!!!

До чого я веду?

До ситуації в Україні-неньці, яка не те що складна, але найскладніша. І то для всіх. Навіть для діаспори. Навіть для нового президента. А найбільш складна для тих, хто сподівався, що Янукович не такий страшний, як його малюють... А він показався після першої річниці таким, як його малювали. І приятелі, і противники. І як він сам намалював свій автопортрет. Він на практиці показав, як кажуть політологи, і тут, і там, як належиться: багаті багатіють, а бідні бідніють. Бо він багатий!

І в закордонній політиці так було, як казав...

То хто винен у тому, що він є там, де є?

Аж напрошується віповідь: “невістка” Юля. Бо вона єдина – політик жіночого “сексу”, і якби її не було, то що би було? Хто знає. Але...

Багато більше винуватців можна назвати.

Дайми на то, як колись казав у такій ситуації мій професор з польських часів.

Хто винен, що на бюлетенях з’явилася рубрика: “Проти всіх”. Хто її придумав – ніхто не знає, хоч додумується.

Що б не казати, а на думку мого приятеля, того від політики, це так:

– Українці ще раз довели, що вони в авангарді розвитку демократії. Правдивої! Народної! Бо де у світі хтось би додумався дати такий демократичний революційний засіб для вислову свого незадоволення владою. Десь революціонери йдуть на вулиці, демонструють, проливають кров, а в нас: зроби файку на бюлетені – і є Протест. З великої літери!

– То всі незадоволені з цього скористали? – я запитався.

– Так є! – відповів мій приятель з притиском. – Навіть націоналісти.

Дійсно, я собі пригадав. Не буду називати прізвищ, бо було б негарно. Бо я не кандидат і не політик. Але один провідник сказав: “Ми не можемо голосувати за одного кандидита з двох поганих. Бо що це нам дасть? Бо ми не віримо, що один з двох поганих кандидатів може бути ліпшим. Ми будемо чекати на двох добрих кандидатів”. Знаменита політика: чекати до судного дня... Другий підтвердив: “Хто знає наперед, котрий із злих буде меншим злом...”

І ті, що продали свої голоси, мабуть, зробили не так погано. Бо знали, що голосувати “проти всіх” – то голосувати за одного кандидата. Одного з двох злих. А так бодай могли з тої нагоди випити тост за українську демократію. Сто грамів!

І так однієї безсонної ночі я нагадав собі стару пораду: числи вівці – то заснеш. А я почав числити баранів. Бо колись в Галичині було два визначних політики – Баран і Мудрий. І хтось придумав таку мудрість: якби Мудрий не був бараном, а Баран був мудрим, хтозна, що було б...

І якось механічно, рахуючи баранів, я перескочив на числення політиків в Україні – тих, що винні:

Винен Ющенко, бо дався, щоб його труїли. Винна Катерина, бо вона його дружина. Ще й з Америки!

Винен Ахметов, бо він найбагатший олігарх і в депутати завів свого водія та охоронця, які навіть складають законопроекти для всього народу. І він, як кажуть, татарського роду, хоч на татарина не дуже виглядає.

Винен Янукович, бо є таким, як є. Як навчав Шевченко: “Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями...” Цю пораду можна в наш демократичний час приписати для обидвох чорнобривих сексів.

Винен Кравчук, бо він знайшов невідомого Кучму.

Винен Кучма, бо він знайшов невідомого Януковича. І Табачника. Тоді казали злі язики: Кучма не є президентом України, а є президентом Президентської Адміністрації, головою котрої є Табачник.

Винна Помаранчева революція. Бо не зробила революції.

Винна Юля, бо програла вибори. Ні, зле сказано – винна, бо не виграла виборів.

Винен той з Івано-Франківська, який змінив своє прізвище на “Противсіх” і втратив заставу дві тисячі долярів. Дав би був на дитячу лічницю.

Винні ми, нагадав я собі слова мера Львова Садового, який прибув на конференцію мерів до Торонто й зустрівся з українською громадою, і додав – включно зі мною. Тобто, ним, мером...

Винен... Винна... Винні...

І навіть не треба винуватити невістки, сказав я собі, як очі мені примкнулися.

І навіть не пригадую, що мені снилося...