Хвала Тобі, українська жінко, за мужність, терпіння і любов!

Щорічно Комітет Українок Канади, Відділ Торонто вшановує українських жінок-героїнь святом у лютому. Протягом років святкові академії проводились на честь Олени Теліги, Ольги Басараб, Алли Горської та інших. Цьогорічне відзначення було приурочене героїням – жертвам Голодомору-Геноциду 1932-1933 років, оскільки усе світове українство тепер проводить заходи з нагоди 75-ліття цього нелюдського злочину, заподіяного сталінським режимом.

Численна українська громада Торонто зібралась 10 лютого ц. р. в Українському Культурному Центрі на вулиці Кристі. Після демонстрації на великому екрані відеокліпу “Свіча” у виконанні Оксани Білозір Архієпископ УПЦ Юрій Каліщук та Єпископ УКЦ Стефан Хміляр у сослуженні отців Романа Лобая і Богдана Сенця та в супроводі хору катедри Св. Володимира під диригуванням Андрія Дмитровича відслужили Поминальну Молитву за жертвами Голодомору.

Відкрила програму голова Комітету Українок Канади, Відділ Торонто Ірина Паттен. Вона представила присутніх свідків Голодомору 1932-1933 років – людей, що пережили це жахіття і можуть розповісти, в який спосіб радянська влада намагалася втілити в життя свою диявольську ідею “будівництва соціалізму” і знищити українців як націю. Це Марія Божик, Валентина Подаш, Віра Стефанюк, Катерина Щербань, Павло Макогон і Микола Латишко. На щастя, Бог дав їм шанс вижити, і тепер вони можуть розповісти про те, як вмирали мільйони людей на родючій українській землі голодною смертю, спланованою комуністичним режимом.

Головну доповідь “Жінка і Голодомор” виголосила голова Світової Федерації Українських Жіночих Організацій Марія Шкамбара. Особливо зворушливо звучали уривки з літературних творів, які використала пані Марійка у своєму виступі, – не одному у залі скотилася скупа сльоза. Як ніж у серце, звучали цифри і факти: під час голоду навесні 1933 року в Україні щодня вмирало 25 тисяч осіб, щохвилини – 17 осіб, вимирали цілі села, матері ховали своїх дітей... Та Україна вистояла! Не вдалося її ворогам знищити український народ! “Хвала Тобі, українська жінко, за мужність, терпіння і любов!” – закінчила свою доповідь пані Шкамбара і вклонилася в пам’ять усіх замучених Великим Голодом.

Рефреном до доповіді стали спогади свідків Голодомору-Геноциду. На екрані висвітлювалась фотографія очевидця, а голос за кадром читав історії, від яких кров холонула в жилах. Усі ці люди в той час були ще дітьми, але ніколи не зітруться з їхньої пам’яті застиглі обличчя рідних і близьких, спотворені від жахливої смерті, спустошені села з чорними прапорами на знак, що живих там уже не залишилося, підводи, повні трупів, і кілька колосків у торбинці, відібраних московськими посіпаками як награбоване державне майно... І ніхто не співав їм “Вічная пам’ять”, і ніхто не ховав їх, як належиться за нашим християнським обрядом...

Ці спогади переривались художніми номерами у виконанні уже знаних мистецьких колективів та виконавців – Капели бандуристів “Золоті Струни” собору Успення Пресвятої Богородиці під керівництвом Віри Зелінської, тріо у складі Михайла Павлюка (скрипка), Олександри Білейчук (віолончель) та Ольги Білейчук (фортепіано), хору “Боян” під диригентурою Наталі Фучило. Репертуар виконуваних творів був дуже вдало підібраний і майстерно виконаний. Чудово виступили вчителі та учні Рідної школи Філії УНО Торонто-Захід, які представили літературну композицію “Українська Матір”, підготовлену директором школи Іриною Кравець.

У залі, де проходило вшанування, демонструвалася виставка видань про Голодомор, укладених при допомозі Українсько-Канадського Дослідно-Документаційного Центру та бібліотеки Інституту Св. Володимира, яку коментувала Орися Чвалюк. На стінах були розвішані праці дітей школи ім. Кардинала Йосифа Сліпого на тему “Голодомор очима дітей”. Тут же можна було підписати звернення до уряду Канади щодо визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом проти українського народу на міжнародному рівні.

Велика подяка належиться організаторам такого необхідного і вдало проведеного заходу, що дала українській громаді Торонто нагоду ще раз засвідчити своє принципове ставлення до Українського Голодомору, який розцінювати інакше, як геноцид, просто не можна. А всім тим десяти мільйонам його невинних жертв – “Вічная пам’ять”.

  Текст і фотографії Лариси Гринди