Марія Дитиняк, диригент хору
“Дніпро”, передає батуту
13 вересня 2010 р.
едмонтонський хор “Дніпро” відбув свою першу пробу сезону 2010-2011 рр.
Останній час хор проводить свої проби співу в підвалі катедри Св. Івана. У цей
перший вечір після літніх вакацій члени хору спілкувалися і ділилися споминами
про літо, яке минуло, та іншими цікавими новинами. Тоді було оголошено, що
проба починається. І тут сталося щось надзвичайне! Замість покликати свою
асистентку почати розспів, як це звичайно водиться, пані “маестро” Дитиняк
стала перед хором і оголосила новину, яка змінить назавжди еру дотеперішнього
хору “Дніпро”. Незвичайна тиша оповила весь колектив, коли пані Дитиняк
повідомила своїх хористів, що це буде її останній сезон як диригента хору
“Дніпро”. Вона відразу заявила, що це не означає, що вона відходить на
відпочинок, навпаки, вона має намір надалі бути заанґажованою в цім колективі,
який вважає родиною, але вона все-таки “передає батуту”.
Марія Дитиняк стала дири-гентом і
мистецьким керівником едмонтонського хору “Дніпро” у 1976 р., після
передчасного і несподіваного упокоєння засновника хору бл. п. Романа
Солтикевича. Вона здобула свою музичну освіту в Україні, Австрії і остаточно в
Монреалі, де студіювала з Edna Marie Hawkins і отримала Associate Royal Conservatory of Toronto Piano Teacher’s Diploma. У червні 2010 р. пані Дитиняк відзначила 50-ліття своєї
відданої праці як вчительки фортепіано декількох поколінь майбутніх
едмонтонських аспірантів музики. Вона – активна членка
Alberta Registered Music Teachers Association, а також довголітня членка Alberta
Choral Federation. Пані Дитиняк є
засновницею і мистецьким провідником жіночого вокального ансамблю “Мережі”
(ансамбль на 9 голосів, який був дуже популярний у 1968-1990 роках). Сьогодні
вона є мистецьким керівником жіночого ансамблю “Дніпрова хвиля” (група з 7-ми
голосів, вибраних із членів хору “Дніпро”). У 1972 р. вона стала однією із
засновників УМТА – Українського Музичного Товариства Альберти, де відіграє
важливу роль по сьогоднішній день. Великою заслугою була її праця над проектом
Фундації Тисячоліття Хрещення України (The Ukraine Millennium Foundation Bortniansky Project) – записування духовних концертів Д. Бортнянського, де
вона була зв’язковою проекту (Bortniansky Project Liaison), членом Музичного Комітету і провадила тижневі проби з
тутешніми хористами, які брали участь у проекті. Пані Дитиняк є авторкою
важливої довідкової книжки “Українські композитори: Біо-бібліографічний
довідник” (КІУС, 1986).
З огляду на всі ці осяги не дивно,
що пані Дитиняк одержала різні нагороди і велику пошану та признання за її
працю, а саме: За вклад праці в ділянці жіноцтва – “Women in the Arts,” City of Edmonton Certificate of Merit 1975 р.; Honorary Life Membership in the Ukrainian Professional and Business Club of Edmonton, 1989; нагорода від КУК Hetman – Альбертський Провінційний Комітет, 1998; і
останньо Шевченківську медаль як найвище признання від Конгресу Українців
Канади.
Хоч якою успішною була її кар’єра і
всі нагороди, з нею пов’язані, та вона сама зізнається, що найбільш близьким її
серцю стало зорганізування Диригентських семінарів. Це була верхівка її
життєвого вдоволення. З повною підтримкою УМТА вона зуміла перенести з Торонто,
започаткувати та створити в Едмонтоні Диригентські семінари під диригентурою
маестро Володимира Колесника, який приїздив на ті курси з Торонто. Ці семінари
проводилися в Едмонтоні цілих 20 років, два тижні кожного літа у 1978 – 1997
рр. Вони були надзвичайно успішні та приваблювали студентів і співаків з цілої
Канади, Америки, Австралії, аж до Аргентини. Вони також були тим цінні, бо дали
почин новій генерації диригентів і ознайомили північноамериканську громаду з
багатим новим і зворушливим репертуаром. Використовуючи золоту нагоду, що
маестро Колесник перебував в Едмонтоні, вона, з повною підтримкою управи та
цілого хору “Дніпро”, скористала з його таланту, щоб допомогти розширити і
збагатити хоровий репертуар та розучити нові твори і поставити їх на
едмонтонських сценах. І так в Едмонтоні було поставлено дві опери,
хорово-симфонічні твори (поставлені в Едмонтоні і Торонто), як також було
замовлено нові композиції спеціально для хору “Дніпро”. Не є перебільшенням
сказати, що далекозорість і артистична відкритість пані Дитиняк, її характерна
ентузіастичність і завзяття були причиною, яка повела “її” хор відважно в новім
напрямку.
Те, що Марія Дитиняк вирішила
“передати батуту”, є справді монументальною подією, не тільки в житті її
улюбленого хору “Дніпро”, не тільки едмонтонської хорової спільноти, але й
канадсько-української музичної спільноти взагалі. Вона є справжнім чемпіоном
української пісні в усій своїй розкішності жанру.
Браво, пані Маріє! Браво, бравіссімо!
Марія Дитиняк