СТОРІНКИ ВІРИ КЕ: ХРОНІКА    КОМЕНТАРІ    РІЗНЕ

Дата в грудні

23 грудня 1873 р. засновано у Львові Наукове Товариство ім. Тараса Шевченка, спершу як Товариство ім. Шевченка – з метою створити базу для вільного розвитку української літератури і науки поза засягом російської цензури й адміністраційних утисків. Воно розпочало діяльність придбанням друкарні та видаванням книжок. У зв’язку з конечністю розгортання наукової роботи після Емського указу 1876 р. і дальших заборон та обмежень Літературне Товариство ім. Шевченка реорганізовано у 1893 р. в Наукове Товариство ім. Шевченка. Це було здійснене за зразком західноєвропейських наукових установ. Всеукраїнське значення і престиж у науковому світі НТШ набуло під керівництвом Михайла Грушевського. Переїхавши 1894 р. до Львова, він вплинув, що переведено 1899 р. зміну статуту з розподілом членства на “дійсних” членів, вибираних Секціями, і звичайних членів, що не мають вирішального голосу в наукових справах, чим надано НТШ більше академічного характеру. Під проводом М. Грушевського як голови, М. Гнатюка як секретаря та І. Франка як директора Філологічної Секції НТШ розбудувалося у фактичну Академію Наук і здобуло для Галичини та Львова передове місце в національному і культурному розвитку. Провідне місце у видавничій продукції НТШ посідали “Записки НТШ”, що були репрезентативним органом не тільки НТШ, але й усієї української науки. Широко розгорнула працю за цей період очолювана М. Грушевським Історично-Філософічна Секція, що в ній згуртувалися майже всі видатніші тогочасні українські історики.

У 1940 р. після приходу у Львів більшовиків Товариство було розгромлене, його музеї та колекції розчленовані між різними установами, окремі діячі репресовані та навіть фізично знищені.

Проте вже після війни численні діячі НТШ, що подалися в еміграцію, на своєму з’їзді в Баварії у 1947 р. відновили діяльність НТШ. У зв’язку з міграцією переміщених осіб у різні країни вільного світу в діаспорі утворилося чотири краєві центри НТШ – у США, Канаді, Австралії та Сарселі (Франція). Упродовж останніх 50 років діаспорні крайові Центри НТШ достойно представляли у світі вільну українську науку, в першу чергу українознавство.

У період так зв. перебудови і з наближенням розвалу СРСР вчені Львова 21 жовтня 1989 р.  відновили діяльність НТШ в Україні як суспільного сектора української науки.

 PHOTO

Будинок Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка у Львові

Людина тисячоліття

У Великій Британії визнали Вільяма Шекспіра людиною тисячоліття, а його твір “Гамлет” проголосили найкращим твором ери і таким, що перевершує Дев’яту Симфонію Бетховена та Сикстинську Каплицю, яку розмалював Мікеланджело. Очевидно, цілий світ і всі генерації не мусять з тим годитися. В історичних записах Шекспір з’являється три рази: 1582 р. згадано про його подружжя з вагітною 26-літньою жінкою Анною Гатавей. Відтак хрещення його доньки Сузанни, а пізніше, у 1585 р. – народження близнят Юдіт і Гамнета, який помер, коли йому було одинадцять років. Шекспір і його родина секретно визнавали римо-католицизм, який у ті часи був переслідуваний. Під час володіння Єлисавети Першої понад 200 католиків, між ними вчених і видатних людей, публічно чи то повішено, порізано, заки вони були живими, скастровано, почетвертовано, втоплено. Це можна побачити навіть у сучасному фільмі “Елізабет”. Шекспір з родиною ховалися на півночі, в Ланкаширі, останньому бастіоні римо-католицької релігії.

Деякі біографи дошукувалися в його сонетах слідів його гомосексуальності, або двостатевості, одначе деякі фрази в сонетах категорично потверджують, що Шекспір був нормальним чоловіком, “стрейт”! Дивно, одначе, що ця людина тисячоліття з “Гамлетом”, кращим від 9-ої Симфонії Бетховена, написала драматичний твір, який признали найгіршим. Це “Тітус Андронікус”, в якому генерал мститься за зґвалтування і покалічення його доньки. Один із видатних критиків висловився, що “Тітус Андронікус” – це не натхненна, найдурніша драма, яку коли-небудь хтось написав. Деякі знавці літератури ж навіть сумніваються, чи Шекспір написав цю драму, а видатні шекспірівські критики, як, напр., Джансон і Тейлор Кулрідж взагалі відмовилися писати про цей твір критику.

“Тітус Андронікус” тепер можна побачити в кіно. У цьому фільмі Антоні Гопкінс грав знову канібала, Тітуса. Недавно він грав збоченця-канібала у фільмі “Felicia’s Journey”. За цю роль він дістав Оскара. Видно, люди люблять брутальність, кровопролиття, коли підтримують такі фільми, дарма що фабула в них зовсім дурна. Шекспір напевно не хотів би, щоб “Тітуса Андронікуса” воскрешали, в якій то не було би формі. Так само, як і Шевченко був би радий, якби його драму “Назар Стодоля” також зняли з репертуарів театрів. Ця драма не гідна генія.

PHOTO

Вільям Шекспір

Хай буде світло!

Хай буде “Новий Шлях”!!!

Українська еміграція ділиться на дві партії: ПОЛІТИЧНИХ ВОЖДІВ І СУСПІЛЬНИХ ДІЯЧОК. “Політичні вожді” часто везуть “суспільних діячок” на засідання, а самі йдуть грати в шахи, а “суспільні діячки” кажуть “вождям” виносити ґарбіч. Щоб між тими “партіями” існувала згода, всі йдуть співати до молодіжного хору, створеного трохи з “ЧЕТВЕРТОЇ ХВИЛІ” і трохи із залишків давніх хорів.

Рішили також видавати “ЖИВУ ГАЗЕТУ”, бо паперова газета щораз дорожче коштує. Тільки що “ЖИВУ ГАЗЕТУ” не можна позичати...

* * *

В Україні так їздять автами, що пасажири мусять молитися до всіх святих – католиків і православних.

* * *

Благословення “ксьондзів”, що належать до ще “совєтського”, або російського патріархату, – не важні!

* * *

У кожну п’ятницю хто їде автом, мусить дуже уважати. Жінки не сміють звертати наліво, де написано “Но лефт тирн”, а чоловіки хай не задивляються на перехожих жінок, бо вистачить одної, щоб стала кісткою в горлі.

Страх перед числом 13 називається “ТРІСКА ДЕКА ФОБІЯ”. Ця “фобія” почалася на останній СВЯТІЙ ВЕЧЕРІ, коли при столі сиділо 13 осіб – 12 апостолів і Христос.

А я все в п’ятницю молюся: “Боже, Ти поміг стільком дурням видати книжку, то чому не поможеш мені?”

* * *

Старайтеся, щоб в організаціях члени не товкли “ВОДИ В СТУПІ”, тільки щоб шукали нових ідей, і щоб ті ідеї ввійшли в життя.

* * *

Співайте в хорі так довго, доки ноти вискакують з вашого горла в добрій тонації.

* * *

Уважайте, щоб ваша едукація не переросла вашої інтелігенції.    

Перші українці-поселенці в Канаді

7 вересня 1891 р. не кораблі “ОРЕҐОН” до Монреалю прибули Василь Єлиняк та Іван Пилипів, перші українські поселенці в Канаді. До 1894 року пожаданими поселенцями в Канаді були лише переселенці зі Західної Європи або Сполучених Штатів Америки. Канада мала велику кількість землі, багатої до ужитку, що лежала облогом, бо не було людей до праці. І Канада розпочала гярячкові розшуки за поселенцями. Через ту “гарячку Канади” в Монреалі опинилися Єлиняк і Пилипів. Пилипів вмів писати і читати, бо ходив чотири роки до школи в селі Небилові. І трохи говорив німецькою мовою. Мало хто з його ровесників умів читати. З Монреалю вони поїхали до Вінніпегу. Нa станції їм дали чоловіка, що говорив німецькою і українською мовами. Він показував їм поля (вони обидва могли їздити залізницею, бо їм не треба було платити за квитки). Вони вибрали ферми, які їм найбільше подобалися, і платили по 10 долярів за землю. Вони обидва то разом, то окремо поверталися до свого села, робили пропаганду і забирали щораз більше родин у Канаду. Земля за 10 долярів дуже всіх манила, одначе щоб заплатити за першу “шифкарту”, Пилипів мусів продати пару коней, воли і шматок поля. Потім йому платили, щоб він їздив по селах і збирав охочих виїхати в Канаду. У селах люди його випитували, що він бачив у Канаді, і їм тяжко було повірити, що в Канаді можна купити землю за 10 долярів! Але Пилипів мав дар переконування і дар комерційний. Він назбирав дуже багато родин, що поїхали з ним у Канаду, і він розбагатів, і вони стали в Канаді багатими. Його треба би згадувати не тільки як першого українця в Канаді, але й як вмілого та заслуженого пропагандиста заселення Канади українськими поселенцями. Всі, що його послухали, включно з ним, стали багатими людьми – це також тому, що, вони постійно вперто і тяжко працювали.

PHOTO

Перші українці-поселенці в Канаді

Про дар любові

 
Є різні роди любові, і всі вони мають свою цінність. Філософи філософують про любов, письменники прикрашають любов квітами, гірляндами, зірками, місячними ночами. Психологи вважають, що любов – це суміш 5-ти різних сил: статевого притягання, психологічного збудження, бажання інтимності, сильної потреби почувати себе бажаним і потрібним іншій особі і періодичного страху, щоб не згубити любленої людини. Деякі психіатри зводять емоційні проблеми людей, а в тому і ставлення  до любові, до двох типів поведінки: людина з психічними проблемами йде крізь життя, ніби кричучи всіма своїми діями: “На милість Божу, любіть мене!” І творить та вигадує мільйони різних маніпуляцій, щоб здобути для себе чиюсь любов. А здорові люди всюди шукають когось, кого могли б любити. І коли раптом зауважите зміну в людей, які хотіли лише, щоб їх любити, це означає, що вони почали усвідомлювати, що треба перестати вимагати: “Любіть мене” – а треба робити протилежне і почати любити когось... декого... всіх... Надзвичайно гарно пише про любов Апостол Павло в листі до коринтян. Він пише: “Навіть якщо б я говорив мовами людськими і ангельськими, але не мав любові, то мої слова були би гудінням міді або брязкотом цимбала. Я знаю, і то напевно знаю, що тільки три речі тривають вічно, а це: ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ. З цих трьох – найважніша любов”. Одначе за дефініцією дослідників, любов – це просто правильна комбінація хімікалій мозку, які спонукують залюблення.

Не даремно філософ Фрідріх Ніцше назвав залюблених людей – щасливими ідіотами! Тільки що залюблення і любов – це не одне і те саме.

Коли було найкраще життя?

Від людини залежить вік, а властиво, за яким календарем живе. Найкраще було жити в Старому Завіті. Адам жив 930 років. Метузелеей жив 969 років. НОЙ-будівничий і капітан “АРКИ” жив 950 років. АВРААМ – патріарх стародавнього Ізраїлю – жив 127 років. СУРА (здається, його жінка) вродила першу дитину, коли мала 90 років.

Я приїхала до Канади давно, але не в Старому Завіті... Колись не було так зле: буханець хліба коштував 10 центів. Правда, потім подорожів... Вагони, запряжені в коні, а не в мотори, розвозили по хатах молоко, масло, яйця. Українці мали свою пекарню “Бівер Бред”, а Бориса Вжесневського ще не було на світі. Українці мали молочарню “РОДЖЕРС”. Тепер “РОДЖЕРС” – це телевізійна мережа, через яку кожної суботи українці дивляться пристрасно на “КОНТАКТ”, де спеціальне місце здобув собі додаток “ОЧИМА КУЛЬТУРИ” – д-ра Марка Роберта Стеха.

В часах “ЯК БУЛО КОЛИСЬ” співаки мали правдиві голоси і при кожній нагоді співали: “Владико неба і землі”. В усіх голлівудських фільмах чоловіки завжди носили на головах капелюхи, курили і щохвилинки питали: “Ду ю вонт е дрінк?” Цю фразу повторювали в кожній хаті, куди приходили гості. В ті часи слово “дієта” не було популярне, але зате дуже популярні були пости з різних причин, переважно релігійних. На забави чоловіки приходили з власними горілками за халявами або за пазухами. Буфет був завжди в заряді пань – вони, здається, вже позникали з цього світу. Шкода, бо вони пекли чудові, високі смачні торти і робили відкриті канапки, за якими я тужу, бо вони стояли, як забуті єгипетські піраміди. А оркестра грала “танґа”, “фокстроти” та мелодії для “присядів” і високих скоків з розкряченими ногами у повітрі! А будинок УНО на вулиці Коледж був найкращою архітектурою на схід від Кенсінґтон маркету. Так і тепер, як і було колись, люди люблять горілку. Люди пили горілку на здоров’я, а вмирали від вірусів. Лікар, що дозволяв кожному випити дві чарки горілки, придбав собі дві чарки – пів-літра кожна.