Івана Мазепу обрано гетьманом 325 років тому

Павло Лопата

--------------------------

Мав я на меті написати довідку про дану подію ще в червні цього року. Але забарився. Були на це причини. Кажуть, що краще пізно, як ніколи.

Отже, шановні читачі, на гетьмана Івана Мазепу обрано 25 липня за старим стилем, тобто Юліанським календарем, або 4 серпня, за новим, 1687 року, і був він головою Гетьманської Держави аж майже до останку свого життя. Постать Івана Мазепи (1637 – 1709), однієї з найдраматичніших і найзагадковіших в історії України, є настільки важливою появою, як і сама поява автономної Української Республіки в тодішній Європі. Форму її як самостійної Козацької Держави окремо зазначувано на тодішніх європейських мапах. Варто згадати бодай одну з них – карту французького інженера Ґійома Лявассера Боплана (1600 – 1773), виготовлену 1639 року й видану через п’ять років у Данціґу (теперішньому польському місті Ґданськ).

Іван Мазепа був дуже відомою людиною з високою освітою, отриманою в Києво-Могилянській Академії. Після закінчення студій батько вислав його як пажа у двір польського короля Яна Казимира. Він мав досить близькі взаємини із західною цивілізацією і тому щороку висилав на чужину молодиків шляхетського походження для доповнення освіти. До трійці таких студентів потрапив Мазепа, який оглянув Німеччину, Францію та Італію на власні очі. Двадцятирічного Мазепу призначено дворовим Яна Казимира, котрому хлопець допомагав виконувати дипломатичні місії в Україні, яка тоді ворогувала з Україною. Як відсторонився Мазепа від свого зверхника через його успіхи серед польського жіноцтва, згадувати годі. На дружбу з королем Казимиром він не надіявся, бо той вже йшов війною проти України, і саме невдячність чужинця розбудила в Мазепи патріотичні почуття. Належавши до королівських дружинників, що зупинилися у Білій Церкві, він отримав нагоду поїхати на хутір свого батька до мазепинців. Відтоді Мазепа увійшов у політичне життя України, на землі якої зі “смаком” споглядали три ворожі сторони – Варшава, Москва і Константинополь.

Гетьман Петро Дорошенко, мріючи визволити з-під ярма Польщі Правобережну Україну і з’єднати її в одну державу, належав до ряду великих українських патріотів і як суворий політик і військовик, союзник турків перемінив Польщу в одну руїну. Певний інстинкт та деякий досвід Мазепи, придбаний в оточенні польського дворянства, привели його до гетьмана, при котрому швидко зробив свою кар’єру, ставши командантом гетьманської гвардії й опісля генеральним писарем – провідником усієї дипломатії в Козацькій Державі. У розквіті своєї молодості Мазепа перейшов чимало любовних пригод, але женитися Іванові судилося на багатій вдові Анні, дочці білоцерківського полковника Семена Половця, яка скоро померла, залишивши йому велике майно.

Як представника Дорошенка Мазепу відправлено на козацьку раду до Переяслава 1674 року, де він гетьманові Лівобережної частини України Івану Самойловичу запропонував бажання Дорошенка перейти в підданство до московського царя, бо сам Самойлович був його представником. Після дводенних розмов Мазепа, добре знаючи наміри Дорошенка на союз із мусульманським світом, погодився стати на стороні лівобережного гетьмана, котрий незабаром вислав його в Москву, щоб там пояснити плани Дорошенка. Таким чином він покинув правобережного гетьмана і в Москві оповів все, що тільки знав про Дорошенка, в якого політична ситуація почала і так вигасати, про що свідчили і листи гетьмана до кримського хана, про які йшла розмова Мазепи із Самойловичем. Московські дипломати та бояри, ознайомившись із планами свого противника, намовили післанця Самойловича залишитися при ньому, що він і зробив. Так Мазепа став на службі гетьмана Лівобережної України, який Українську Православну Церкву віддав Московському Патріархові, відірвавши її від царгородського. Мазепа не повернувся до Дорошенка, бо дістав дозвіл жити на східному березі Дніпра, ще й зі своєю сім’єю, а через кілька років, 1682-го, надано йому чин генерального осавула, найважливішої особи після гетьмана. Із таким званням, за дорученням Самойловича, Мазепа їздив до Москви ще декілька разів, щоб там переконати царівну Софію Олексіївну, старшу сестру своїх братів Петра й Івана, ще малолітніх царів, про шкідливість союзу Москви з Польщею. За правління Софії, яку 1689 року усунено від правління і заслано, влада перебувала в руках її улюбленця – князя Василя Голіцина. Рік перед тим вони підписали “вічний мир” між Польщею і Росією коштом Правобережної України, територія якої знову потрапила полякам. А ще рік раніше відбувся не зовсім успішний похід Голіцина зі своїм військом та козацькою 50-тисячною армією Самойловича на Крим проти татар. Тоді Голіцин був змушений повернутися після величезної пожежі в степу, і невдачу цього походу він скинув на гетьмана Самойловича та його нібито прихильність до кримського хана. Опісля було складено донос проти нього й письмово вислано в Москву, яка 22 липня 1687 року видала наказ арештувати гетьмана, що й виконано Голіциним вночі у шатрі Самойловича. Навіть саме військо напало на нього прокльонами. Опісля його засуджено, позбавлено гетьманства і заслано на Сибір із групою рідні та його прибічниками, де він помер у Тобольську. А середньому його синові відрубано голову під претекстом, що він з батьком не лише підготовляли повстання, але й прагнули відірвати Україну від Росії. До сьогодні не відомо, в якій мірі брав участь Мазепа у згаданій інтризі проти гетьмана Самойловича, але на його місце конечно треба було обирати нового володаря Козацької Держави.

Князь В. Голіцин велів козацькій старшині та всім козакам готувати час і місце обрання їхнього нового гетьмана. Кандидатом на цей високий пост був генеральний обозний Василь Дунін-Борковський, але давно знаний Голіцину Мазепа став для нього фаворитом. Як впливова особа під час виборів на нового гетьмана, Голіцин вийшов зі свого шатра на підвищення і так голосно промовив до козаків: “Козаки, за стародавнім звичаєм своїх батьків виберіть собі гетьмана і назвіть його ім’я одноголосно!” Після коротенької мовчанки знявся величезний крик, наче грім: “Мазепа, Мазепа, нехай Мазепа нам верховодить!” Голіцин повторив кілька разів своє питання і на це дістав ту ж саму відповідь. Отак святочно, біля військової каплиці та воєнного табору над річкою Коломак та села Коломак, у Козачій Діброві, Івана Мазепу обрано гетьманом України. Після Богослуження йому передано гетьманські знаки: бунчук і булаву, а дяк з Москви, вийшовши також на трибуну, прочитав переяславський договір, підписаний Б. Хмельницьким і царем Росії Олексієм Михайловичем 33 роки тому, щоб нагадати усім козакам про відносини між Україною і Росією. На кінець події козацька старшина підписала запропоновані їй папери, і новий гетьман, склавши присягу на Євангелії, почав урядувати. Не буде зайвим додати про договірні умови між козацькою старшиною і представниками царського уряду, ухвалені під час вибору Мазепи гетьманом України 4 серпня, тож читаймо так звані “Коломацькі статті 1687 року”.

PHOTO

Гетьман Іван Мазепа