Дещо про розкриття теми Голодомору у старших класах Української суботньої школи

Наближається дата відзначення однієї з найстрашніших подій в історії людства – Голодомору. Українські суботні школи Канади завжди вшановують пам’ять жертв Голодомору. Тема дуже важка, щоб розповідати учням молодших класів, але учні старших класів мусять вміти аналізувати причини та наслідки тих трагічних подій.

Якщо розкривати тему Голодомору у старших класах, варто розглядати його не сам по собі, алe як частину плану знищення нації. Подальші події є доказом такого плану.

Ще древні індуси розділили суспільство на чотири касти, на які можна розділити будь-яке суспільство:

• Брахмани – духовенство, яке дбає про духовну основу суспільства та його ідеологію. Сьогодні це – священики, діячі культури та вчителі; 

• Кшатрії – ті, які захищають суспільство та керують ним: державні діячі, армія, поліція, служба безпеки;

• Вайшія – ті, які годують суспільство: фермери та підприємці;

• Шудри – робоча сила, яка просто виконує роботу, що їй доручають, тобто наймані працівники.

І дійсно, сильна нація мусить мати свою духовну основу, силу, яка її захищає, людей, спроможних її прогодувати та збагатити, а також достатньо робочої сили.

Тепер прослідкуємо, що сталося в Україні у 30-ті роки, і впевнимося, що радянський уряд та комуністична партія намагалися знищити українців як націю, яка має свої мову, культуру, традиції, економічну та військову силу, залишивши тільки населення для виконання завдань партії бути і “гарматним м’ясом”, і мовчазним виконавцем.

Для виконання цього плану необхідно було перш за все позбавити Україну тих, хто може її прогодувати: селян, фермерів, професіоналів своєї справи, та перебрати на себе функції “годувальника”. Це і сталося під час колективізації, що привела до Голодомору. Клас фермерів, завдяки якому царська Росія була найбільшим постачальником зерна в Європі, був знищений фізично, заморений голодом. Метод цинічний та геніально простий: відібрати їжу в людей та оголосити себе єдиним годувальником. Більше того, за допомогою мережі так званих “Торгзінів” (там люди могли обміняти коштовності на хліб за ціною “лому”) держава вилучила майже все золото, срібло та платину в населення. От і уявіть собі: в людини силою забирають шматок хліба, а потім пропонують поміняти його на золото або родинні коштовності. Жінки, що не хотіли голодної смерті своїм дітям, міняли золоті та срібні дукати, які передавалися століттями з покоління у покоління, на кілограм борошна або буханець хліба.

На Західній Україні колективізацію та ліквідацію класу підприємців провели 1939 року і таким чином запровадили “рівноправ’я” з Україною Східною. 

Наступним кроком радянського уряду стало знищення духовної основи українців. У період 1933-1934 рр. було завдано нищівного удару по мові, Церкві та культурі. Українська Автокефальна Православна Церква припинила своє існування на українських теренах. Священиків або вислали до Сибіру, або розстріляли. Багато діячів культури було заарештовано, серед них – видатний режисер Лесь Курбас, якого розстріляли у 1937 р. Процес повторився у 1939 р. та 1946 р., коли ліквідували Українську Греко-Католицьку Церкву та репресували багатьох діячів науки і культури на Західній Україні.

І цього було замало. Надійшла черга державних діячів та військових. Під час “Великого терору” 1937 р. багато кадрових військових та державних діячів було заарештовано. Серед них були й ті, які принесли в Україну радянську владу та самовіддано служили їй. Серед них були і ті, які слухняно виконували накази Москви, замордувавши мільйони людей голодом.

Таким чином комуністична партія перебрала на себе функції трьох “каст” українців, залишивши більшість населення простою робочою силою. Навіть діячі культури і вчителі, хоч і творчо, але виконували свою роботу. Віру замінили комуністичною ідеологією, мову намагалися спотворити, “привести у відповідність до норм російської мови” (варто почитати словники видання 1940-х років), а військо та служба безпеки підкорялися Москві. Підприємців і фермерів не стало, натомість стала працювати планова економіка.

Начебто завдання було виконано, але... Згадуються слова Павла Тичини: “Я є народ, якого правди сила ніким звойована ще не була...”

Ще хотілося б додати зауваження: говорячи про Голодомор, звинувачують тільки Сталіна. Сталін “зразка 1933 р.” ще не був тим диктатором, яким він став у 1937 р. Країною тоді керувала ленінська гвардія, і рішення про організацію Голодомору приймало керівництво партії, і в Україні запроваждували цю політику свої ж українці-комуністи. Варто згадати імена інших “героїв” – Каганович, Постишев, Косіор та іже з ними. Найцікавіше те, що під час “Великого терору” 1937 р. більшість з них було репресовано. Саме тоді, позбувшись давніх соратників, Сталін і став диктатором.

Таким чином, Голодомор був першою частиною цілого процесу знищення української нації, перетворивши її на безлику частину “новой общности людей – советского народа”.

Геннадій Ляшенко,

вчитель Української суботньої школи ім. І. Франка