Енді Воргол... Як Українець??!

Дагмара Турчин-Дувірак

Початок нового сезону Наукового Товариства ім. Т. Шевченка в Канаді, що відбувся 3 жовтня у Торонто в галереї КУМФ, був не лише дуже цікавим, але, сказати б, інтригуючим та навіть сенсаційним. Чи був Енді Воргол українцем? – вже сама постановка питання видається по- Ворголівськи абсурдною. Однак доповідача Олександра Мотиля, що насмілився поставити це питання, важко звинуватити у пошуках дешевої сенсації: авторитетний професор політології з Ратгерського Університету в Ньюарк, США (перед тим він також працював у Гарвардському і Колумбійському університетах) та автор численних книг і статей, він добре відомий як визначний спеціаліст у питаннях сучасної східноєвропейської політичної історії. Науковці та всі зацікавлені у цій ділянці знають такі його праці, як Imperial ends: The Decay, Collapse, and Revival of Empires (2001),  Revolution, Nations, Empires: Conceptual Limits and Theoretical Possibilities (1999), Dilemma of Independence: Ukraine after Totalitarianism (1993), Sovietology, Rationality, Nationality: Coming to Grips with Nationalism in the USSR (1987) та інші. Олександр Мотиль є також знаний як автор художніх романів (перший під назвою Whiskey Priest був опублікований у 2005 р.) та обдарований маляр (виставка його картин була презентована в КУМФ минулого року). І от тепер Енді Воргол, скандальний дизайнер, маляр та творець фільмів, що у 1950-1960-х, започаткувавши так званий напрямок поп-арту, перевернув мистецтво з ніг на голову та докорінно вплинув на подальший мистецький розвиток у всьому західному світі. Чому саме він? Виявляється, як пояснив доповідач, випадкові сутички з ім’ям та діяльністю Воргола, що почалися ще десь у 1960-х у Нью-Йорку, викликали поступове зростання його інтересу до постаті лідера поп-арту, особливо з поширенням чуток про слов’янське, русинське походження Воргола (Андрея Варголи). Мабуть, визначальним моментом стало відкриття для О. Мотиля, що родина Воргола, так само як і частина його власної родини, походить з тієї ж місцевости – карпатської частини теперішньої Словаччини в околицях Пряшева, отже, має те саме, спільне, східнослов’янське коріння. Це зацікавлення спонукало його до певних пошуків та роздумів. Як результат, народилася книга – не наукова розвідка, а художній роман, у просторі якого і обігруються питання причетности Воргола до українськости. Таким чином, підкреслив проф. Мотиль на початку свого виступу, ця доповідь є, по суті, презента-цією його нового роману Who Killed Andrey Warhol, а оскільки роман – це фікція, не слід чекати точних, науково обґрунтованих відповідей на поставлені питання. Мета автора – представити проблему як гіпотезу, що, можливо, спонукає інших до серйозного наукового дослідження в майбутньому.

На думку проф. Мотиля, у випадку Енді Воргола “українська проблема” включає кілька питань, і кожне з них, імовірно, могло б мати іншу відповідь. Перше – це питання національної самосвідомости мистця: чи вважав Воргол себе українцем? Тут відповідь була б, зрозуміло, негативною: Воргол не любив згадувати про своє походження і часто його навіть містифікував. На думку О. Мотиля, сам Енді найкраще б висловив свою ідентичність, називаючись просто “нью-йоркським мистцем”: власне там, перебравшись з Піттсбургу до Нью-Йорку 1949 р., він знайшов себе, спочатку як дизайнер, а потім як маляр, там він зустрів однодумців і прихильників, там зробив карколомну кар’єру, врешті, там почувався самим собою. Інше питання – національних коренів Воргола. Відомо, що народився він у Піттсбургу в родині емігрантів з Пряшівщини; відомо, що його родина говорила рідною мовою, і Енді, якщо й вільно не володів, то, принаймні, добре ту мову розумів; відомо також, що родина ходила до греко-католицької церкви, і Воргол зберіг ту саму релігію до кінця його життя. Здавалося б, тут питання українськости Воргола можна вирішити позитивно. Однак, виявляється, і це не так просто. Село Микова у гірській місцевості східної частини теперішньої Словаччини, звідки походить родина Воргола, знаходиться в обсязі так званого Пряшівського регіону, де здавна проживав народ, котрий у найновішій літературі найчастіше називають карпато-русинами. Через безліч несприятливих факторів – історичних, геополітичних та інших – народ цей переживає й досі надзвичайно важкий процес національного самовизначення. Значна частина населення вважає себе етнічною гілкою українського народу. Інша частина декларує свою приналежність до російської нації. Нарешті, в останніх десятиліттях помітно зросла і третя тенденція – до самовизначення карпато-русинів як окремого народу з власною неповторною мовою та культурою. Характерною у цьому відношенні є еволюція поглядів професора Торонтського Університету Павла Магочі: якщо ще 1993 р. в 4-му томі англомовної Encyclopedia of Ukraine він визначав населення Пряшівщини як українське, то сьогодні він виступає невтомним захисником карпато-русинської окремішности. Отже, ким вважали себе батьки Вoргола, та й взагалі, чи ставили вони собі це питання, чи просто говорили “по-нашому” та ходили до “нашої” церкви? На це питання поки що відповіді немає, хоча, на думку О. Мотиля, дослідження величезного родинного архіву, можливо, допомогло б його розв’язати в майбутньому. Однак є ще й третій аспект проблеми “Воргол і Україна”: йдеться про фактичні впливи української етнічно-культурної сфери на формування його особистости. Тут проф. Мотиль підкреслив, що Воргол народився і зростав у бідній робітничій околиці Піттсбурга, що була, по суті, справжнім східно-слов’янським емігрантським гетто. “Русини” Ворголи мешкали поряд з русинами-українцями з Галичини, розмовляли говіркою, що включала значну домішку українських слів, ходили, як і галичани, до греко-католицької церкви, святкували ті самі свята, співали подібні пісні... Чи знайшла ця культура якийсь відбиток у творчості вже зрілого, сформованого Воргола-мистця? Деякі дослідники ввважають, що так, проводячи, наприклад, паралелі між Ворголівським славетним портретом Мерилин Монро та візантійською іконою. Сам О. Мотиль вважає подібні аналогії надто поверховими та наголошує, що питання згаданих впливів потребує більш глибокого вивчення. На закінчення своєї доповіді проф. Мотиль зачитав уривок зі свого нового “Ворголівського” роману. Роман написано у формі щоденника вигаданого українського радянського журналіста, що нібито у 1968 році приїхав до Нью-Йорку та випадково познайомився з Ворголом. У зачитаному уривку герой Саша Іванов відвідує Енді і його маму пані Юлю в їхньому родинному домі та однозначно сприймає їх як своїх земляків-українців.

Зрозуміло, контроверсійна доповідь проф. Мотиля викликала досить запальну дискусію, а найбільш гострим опонентом концепції доповідача виступив вже згаданий професор П. Магочі. Так чи інакше, виступ О. Мотиля досягнув своєї мети: по-перше, висвітлив постать славнозвісного лідера світового авангардного мистецтва у несподіваному ракурсі, а, по-друге, зробив новій книзі автора чудову рекламу. Мені пощастило придбати роман Who Killed Andrey Warhol, і мушу зізнатися, що прочитала із задоволенням цю інтригуючу, повну влучних спостережень та дотепних деталей книгу.