Це високий, зразковий рівень

9 листопада, у День української писемності, в Рівному розпочинається новий мовний турнір

Михайло Слабошпицький, виконавчий директор Ліги Українських Меценатів,

голова Координаційної ради Міжнародного конкурсу

з української мови імені Петра Яцика

Ми дуже багато сил витрачаємо на суперечки одне з одним, а часто – навіть на поїдання одне одного. Замість зосередитися на якійсь конкретній – хай не аж такій глобальній, однак національно все ж важливій – справі, ми дискутуємо, сваримося, звинувачуємо всіх і все і, як правило, натхненно виправдовуємо свої лінощі, інертність, цілковиту нехіть до монотонно буденної роботи. Ніагари голосних “ура”-слів і міліграми конкретних справ – це ми в інтер’єрі нашого дня.

Петра Яцика вельми дратувала псевдопатріотична бомбастика, до якої схильні наші провідники, і яка, як правило, не підкріплена жоднісінькою практичною справою. Яцик застерігав: далеко ми так не заїдемо, треба міняти методи і стиль; для ефективного діяння потрібне власне саме діяння. Ясна річ, слово – це теж діло, але тільки тоді, коли воно реалізується в діло.

Яцик покладав великі сподівання на цей конкурс. Він хотів, щоб ми гуртом подали іншим приклад системної чорнової роботи. Щоб це заохотило до чогось подібного інших. І щоб наш конкурс потвердив і для влади, і для всього суспільства – серед молоді справді є потяг до державної мови. Молодь відчуває і розуміє значення української мови в Українській державі і не мислить себе без її знання.

Освітяни України відразу ж підтримали ідею патріотичного мовного марафону. Його успіх – це перманентність колективних зусиль передовсім учителів-словесників усієї держави. Важливо, що відразу ж із перших своїх кроків наш мовний турнір вийшов поза межі України – щороку Конкурс імені Петра Яцика відбувається в різних країнах світу. І то не лише там, де є добре структурована українська діаспора (Канада, США, Австралія, Польща, Грузія, Казахстан…), а й, наприклад, у Фінляндії, Китаї, Греції, Італії. Нам це важливо ще й як дорогоцінний вияв української солідарності. Окрім усього іншого, це має і важливе виховне значення – школярі та студенти в Україні допевнюються в тому, що є дружна світова українська родина і що українська мова в неї – на пріоритетному місці.

Дванадцять конкурсів – це по-
твердження живучості ідеї й послідовності організаторів. Два-надцять конкурсів – це вже сотні й сотні дітей, які в ролі переможців престижного інтелектуального турніру піднялися на сцену Національного академічного дра-матичного театру імені Івана Франка, де ми щороку завершуємо патріотичний марафон і вручаємо найвищі його премії, і постали ці школярі та студенти у світлі юпітерів. І вони, і вся зала театру, й ті, хто це бачив із телеекранів, не могли не відчути в таку мить, що державна мова – це справді дуже важлива річ. Пафосні слова у такій ситуації цілком доречні. Бо все має свою назву і свою емоційну температуру.

Конкурсові пророкували ко-ротке життя. Його вже неоднораз хоронили, пускаючи злісні нашепти (оце, мовляв, уже кінець конкурсові, бо...), але він є і він буде, бо це – не приватна справа Загорія чи Слабошпицького.

Коли мовний марафон було піддано спробам торпедувати його – в обороні важливого патріотичного проекту постала українська громадськість з різних куточків світу, й загрозу було відвернено. Хоч би що витівали проти конкурсу антиукраїнські сили – він триватиме і триватиме. І нові, й нові покоління школярів та студентів ставатимуть під його знамена, практично підносячи соціальний престиж української мови в Українській державі.

Тринадцятий мовний турнір розпочинаємо на Рівненщині. Там, де є чи не найбільше переможців усіх попередніх конкурсів. Щороку рясніє прізвищами представників Рівненщини реєстр переможців і призерів мовного марафону. Не пам’ятаю жодного року, щоб у святкових підсумкових заходах не звучала саме Рівненщина.

Від імені організаторів конкурсу маю приємність сказати найтепліші подячні слова керівникам освіти цієї області. Тут працюють надзвичайно відповідальні, патріотичні люди. Вони дуже серйозно готувалися до відкриття конкурсу.

Не кожна з областей, де вже був цей захід, може тим похвалитися. У деяких областях (при цій врочистій нагоді не називатиму їх!) бували мало не провальні сюжети. Рівненщина ж має не тільки патріотичні амбіції. Рівненщина – це справді високий, зразковий рівень. А все решта – прекрасні подробиці.