Визнання Голодомору актом геноциду – чому “почекайте”?

Василь Поп-Стасів, юрист-міжнародник, експерт з міжнародно-правових питань;

Марта Поп-Стасів, юрист-міжнародник, експерт з європейського права та прав людини

Визнання Голодомору актом геноциду не може бути лише складним правовим або історичним питанням. В міжнародних відносинах право є невід’ємною складовою частиною міжнародної політики. Тож чому політики різних країн та міжнародних організацій зволікають з цим рішенням?

Міжнародне право, спрощено, являє собою сукупність домовленостей між державами. Саме домовленостей, як між партнерами по бізнесу, і жодної наднаціональної інстанції апріорі не існує, яка б покарала винного. Таким чином, важливо розуміти, що сучасне міжнародне право не так вже й далеко втекло від “права влади сильнішого”, що панувало у Середньовіччі (останній конфлікт у Грузії це яскраво продемонстрував).

Фактично, суперечка навколо Голодомору точиться виключно на політичному, а не на правовому рівні. По-перше, через те, що геноцид як юридичний термін бере свій початок саме з міжнародного права, що, по суті, є нічим іншим, як політичною домовленістю кількох країн. По-друге, геноцид як явище досить рідкісне і, врешті-решт, стало предметом політичних торгів. Адже країна, що постраждала від геноциду, претендує на певну сатисфакцію, чи то політичну, чи то матеріальну. Також не забуваймо, що імідж у міжнародній політиці – не пусте слово. Він означає не просто репутацію країни як такої, а й її можливості, тобто силу. Іншими словами, визнання Голодомору геноцидом означатиме поразку Росії.

І хоча цього можна було уникнути, якби нова влада на початку 90-х відразу ж визнала і засудила злочини комуністичного режиму, проте насправді “нова влада” складалася із вчорашніх палких комуністів, і засуджувати самих себе їм і в голову не прийшло.

Таким чином, маємо ситуацію, коли Україна проводить переговори, влаштовує консультації, зустрічі з впливовими колами різних країн, розповідаючи, пояснюючи і наводячи беззаперечні докази, а Росія в той час розмахує газово-нафтовою палицею. Росія, посідаючи вагоме місце у міжнародних відносинах, завжди впливала на думку міжнародної спільноти, оскільки залишається головним постачальником, зокрема, енергоносіїв в Європу. Поставивши у певну залежність частину Європи, російські політики можуть сміливо заперечувати Голодомор 1932-1933 рр. в Україні.

Однак не треба думати, що світ не цікавиться питанням Голодомору. Навпаки, країни Європи, такі, як Німеччина та Франція, радо використовують “українське питання” в переговорах з Росією щодо поставок нафти і газу, звісно ж не відкрито. Наслідком цього є те, що хоч ціни на енергоносії ростуть, проте обсяги їх постачання не падають, тоді як у Росії давно вже існує енергетичний голод. Так об’єднана Європа дбає і про себе загалом, і кожна країна про себе особисто. Тому такою “розмінною монетою”, або, іншими словами, “делікатним шантажем”, старої Європи (Німеччини, Франції, Великої Британії) у взаєминах з Росією є Україна в питанні визнання Голодомору геноцидом. Адже політика держав на найвищому рівні – це не лише вміння домовитись з найкращими для своєї держави вигодами і, як результат, створити конвенцію, підписати міжнародний договір, але, в першу чергу, це вміння вміщувати відповідь на питання поміж рядків висловленої репліки, політика “тонкого натяку” і “делікатного шантажу”.

Таким чином, Німеччина, Франція, Велика Британія не підтримають Україну, визнавши Голодомор 1932-1933 рр. злочином, геноцидом, доти, доки їм ця ситуація залишатиметься вигідною. В той же час не варто забувати, що в цих країнах політики так довго не можуть дозволяти собі очевидно “некрасивий” крок, оскільки їхні дії все ж оцінюють люди, і за зовнішню політику будь-якої держави відповідає правляча партія. У цьому випадку опозиція такої держави відразу ж скористається моментом. У Росії це чудово розуміють, тому і з’являються кожного року статті, книги і навіть цілі дисертації про “розвінчання” Голодомору з метою схилити громадську думку, а з нею і думку політиків, на свою користь.

ХХІ сторіччя вважається інформаційним, і це не пусті слова. Ми можемо цього не помічати, можемо вважати інакше, але сучасну дійсність формують інформаційні технології. Звісно, вони не все можуть, але є великою складовою як нашого життя, так і політичних змін.

Росія, постійно створюючи негативний образ України як через ЗМІ, так і через дипломатичні канали, формує вигідну для себе точку зору. Якщо вам всі навколо починають говорити на біле, що це чорне, то дехто і засумнівається в тому, що бачить.

Те ж саме і з питанням Голодомору. Коли постійно звучить одне і те ж, навіть з претензією на науковість, то дехто і починає вірити, що це саме так і є. На жаль, дуже часто не тільки історики, а й деякі правники вважають, що Голодомор не підпадає під визначення геноциду відповідно до Конвенції ООН “Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього”, однак звідки така думка? Адже ніхто ще глибоко не проаналізував не тільки з правової, а й з міжнародно-правової точки зору проблему геноциду в міжнародному праві. Більше того, практика застосування Конвенції надзвичайно обмежена, а прецедентів створення штучних умов, не сумісних з життям, взагалі не існує (в основному, мова йде про масові вбивства).

Таким чином, щоб домогтися справедливости і схилити на свій бік думку міжнародної спільноти, необхідно вести повноцінну інформаційну боротьбу.

Україна домоглася значних результатів: від повного заперечення факту Голодомору – до визнання Голодомору актом геноциду в багатьох розвинених і, що найважливіше, впливових країнах. Звісно, це б не вдалося без праць істориків, політиків, державних діячів, оскільки саме вони створили саме ті необхідні передумови, щоб схилити думку політиків іноземних країн на користь українського народу.

Тепер час за правниками, що зможуть не тільки підхопити “естафету”, але й раз і назавжди поставити крапку в питанні визнання Голодомору в Україні 1932-1933 рр. актом геноциду проти українського народу. Тому надзвичайно важливо не тільки порушувати питання Голодомору, але й брати безпосередню участь у формуванні правозастосовчої практики стосовно геноциду, проводити дослідження в цій сфері, що підняло б розуміння Голодомору у світі на новий рівень.