Міжнародно-правове значення Голодомору як акту
геноциду
Василь
Поп-Стасів, юрист-міжнародник, експерт з міжнародно-правових питань;
Марта
Поп-Стасів, юрист-міжнародник, експерт з європейського права та прав людини
Почнемо із самого
початку. Слово “геноцид” походить від грецького genos – родина та латинського cide – вбивати. Визнання геноциду як міжнародного
злочину відбулося у 1948 р.
підписанням Конвенції ООН “Про запобігання злочину геноциду та покарання за
нього”. Ця Конвенція дала визначення терміну геноцид та встановила, які діяння
підлягають покаранню. У той же час не встановлено конкретних мір покарання,
зазначено лише: “Договірні Сторони зобов’язуються внести необхідні законодавчі
зміни [...] передбачити ефективні міри покарання”.
Покарати за геноцид, відповідно до Конвенції, можна лише фізичну особу, а
не публічну, тобто певну державу, уряд тощо, і тільки у статті 9 Конвенції
міститься туманна згадка про “спори щодо відповідальности тієї чи іншої держави
за здійснення геноциду чи одного з інших діянь [...]”. Зверніть увагу, що мова
йде виключно про спори між державами. А спори між державами в міжнародному
праві вирішуються тільки за взаємною згодою держав.
Тому визнання певного діяння актом геноциду є більше політичним рішенням,
ніж правовим.
Повертаючись же до питання визнання Голодомору актом геноциду, нагадаємо
визначення, яке міститься у ст. 2 Конвенції: “Дії, вчинені з метою знищення,
повністю або частково, якої-небудь національної, етнічної, расової або
релігійної групи як такої”. Далі йдуть дві крапки і перераховуються ці діяння,
серед яких у пункті “в” зазначено: “навмисне створення для такої групи життєвих
умов, які розраховані на повне або часткове її фізичне знищення”. Як бачимо,
Голодомор повністю підпадає під пункт “в” статті 2, оскільки був штучним та
спрямованим проти українців.
Щодо спору про кількість жертв Голодомору, то це лише бажання відійти від
суті справи самого визнання і звести усі старання до банальної суперечки. Так,
з юридичної точки зору кількість є обтяжуючою обставиною, та, на жаль, у
Конвенції не вказано ніяких чисел, по досягненню яких трагедію можна визнавати
актом геноциду. Головним же для кваліфікації злочину в даному випадку є
спрямованість дій проти певної групи, тобто проти української нації.
Основним аргументом про-тивники геноциду 1932-1933 рр. в Україні висувають
і те, що комуністична влада не здійснювала репресії за національними,
етнічними, расовими чи релігійними ознаками. Вони визнають лише, що репресії
були виключно проти тих, хто чинив спротив владі. І справді, як пояснити, що в
цей період відкриваються українські школи, театри, знімається українське кіно? Українізація.
Її метою було те ж саме: зламати українську націю, але тут намагались це
зробити через ідеали українського ж народу. Ми повинні розуміти, що радянська
влада ніколи не підтримувала і не збиралася підтримувати національний рух в
якій би то не було країні СРСР. Українізацією хотіли залучити селян до міст, де
їх можна було б легше контролювати. Фактично це був чіткий план, щоб зламати
спротив українського народу проти комуністичного режиму.
Коли стало очевидним, що українці не збираються віддаватися ідеям комунізму
і підтримувати комуністичну владу Москви у всіх її проявах, був відданий наказ
на блокування українських сіл військами НКВС та вилучення будь-яких продовольчих
товарів.
Противники Голодомору також використовують цей факт у запереченні
Голодомору як акту геноциду, аргументуючи це тим, що переслідування зазнавала
не вся українська нація, а лише багате селянство (куркулі). Тому ніякого
переслідування за національними, етнічними чи расовими ознаками не було.
Проте з такими аргументами не можна погодитись. По-перше, селяни, в тому
числі і так звані “куркулі”, в інших регіонах СРСР саме від голоду не
постраждали (їх розстрілювали, висилали в концтабори тощо). По-друге, вилучали
не лише великі запаси, що були в куркулів, але й дрібні заготівлі, яких би
ледве вистачило, щоб прожити зиму, у простих селян.
Критики Голодомору також використовують і тоталітарний характер радянської
влади у своїй аргументації. Адже терор відбувався на території всього
Радянського Союзу, і тому, стверджують вони, жодні дані дії не можуть бути
визнані геноцидом, а в тому числі і Голодомор.
Однак чітко простежується значне зменшення українського населення за
результатами перепису 1937 року. Наприклад, кількість росіян зросла на 20%,
білорусів – на 2,9%, узбеків – на 15%, татарів – на 25,2%, і лише українців
зменшилося на 15,3%, тобто майже на 4 мільйони чоловік. Це при тому, що
достеменно відомий той факт, що перепис населення, що був запланований на
грудень 1933 року, було перенесено на 1937 рік, однак відразу ж дані були
оголошені такими, що не відповідають дійсності, і засекречені, а всі, хто
готував цей перепис (начальник бюро перепису населення, його заступник, а також
начальник відділу обліку транспорту і зв’язку), були заарештовані і
розстріляні. Було знищено й інших демографів, причетних до перепису населення
1937 року. Постановою Ради народних комісарів від 25 вересня 1937 р. було
призначено новий перепис на 1939 рік.
Власне, зараз вже доведено на підставі розсекречених архівних матеріалів,
що перепис був проведений відповідно до вимог статистичної науки, і причини
неприйняття результатів радянською владою криються дещо глибше. Ці факти –
зменшення кількости українського населення на фоні загального зростання
населення в СРСР і різка реакція Сталіна на результати перепису 1937 року, який
довгий час відкладався, тож цифри насправді можуть бути ще жахливішими.
Критики також закидають, що від голоду в той час помирали не тільки
українці. Проте ці ж критики забувають, що метод був обраний надзвичайно
жорстокий – смерть через голод. Зрозуміло, що, обравши такий спосіб терору,
неможливо відокремити українців від інших націй, які проживали на території
України. До того ж, значна частина українців була насильно переселена в
північні області Росії, де також була репресована методом Голодомору. Однак на
кінець 1936 р. Україна не дорахувалася 4 мільйонів (офіційні дані за
результатами перепису 1937 р.), це при загальному зростанні інших націй та при
тому, що за 3 роки вже народилося багато дітей, а більшість людей похилого віку
не пережила Голодомор.