Росія в наступі

Об’єднання Українців Росії (ОУР) є центральною координуючою організацією для української національної меншини в Росії (РФ). Воно було створене у 1992 році і зареєстроване в Міністерстві юстиції РФ у 1994 році.

Його жахіття почалися 22 липня 2009 року, коли Міністерство юстиції Росії вирішило зробити  аудит. Ревізії тривали майже три тижні. Отримані результати показали тільки незначні порушення адміністративного характеру, такі, як потреба оновлення списку членів, деякі положення статуту з метою дотримання приписів законодавства Росії і тому подібне. Після отримання висновків комісії виконавча рада ОУР скликала нараду 12 вересня 2009 року, прийняла заходи, шо вважалися необхідними, почала процес оновлення списків своїх членів, у тому числі видалення неактивних членів. У той же час міністерство повідомило ОУР, що для усунення недоліків його діяльність буде призупинена до 2 травня 2010 року. Двічі – один раз у грудні 2009 року, а потім знову в березні 2010 року – ОУР писало в міністерство, спростовуючи одні зауваження і консультуючись, які необхідні поправки, щоб виправити інші дефекти. Міністерство не відповідало.

10 грудня 2010 р. уряд Росії подає позов до Верховного суду РФ щодо ліквідації ОУР. Позов посилається на російський закон і повторює п’ять виявлених аудитом порушень, зокрема те, що в його список входили автономні некомерційні організації, які не могли бути його членами, оскільки самі були автономними, що список членів сам по собі недобре документований, що її кваліфіковані члени не працюють у більш ніж половині регіонів РФ, як це необхідно, оскільки це всеросійське громадське об’єднання, що його статутні положення конкретно не передбачають обрання її керівних органів за кваліфікаційною більшістю і що в той час, як закон каже, що членами громадського об’єднання можуть бути іноземні громадяни, але вони повинні бути на законній підставі на території РФ, то статут ОУР не містить такого обмеження. Досить цікаво, оскільки звинувачень, що в ОУР включені фактичні члени, які були би іноземними громадянами, немає.

Мін’юст підтвердив отримання двох відповідей від ОУР, але відкинув їх як недостатні. Далі уряд стверджує, що зустріч ОУР від 12 вересня 2009 р. не проводилася у відповідності з адміністративним регламентом у тій частині, що відсутні свідчення про осіб, присутніх на цій нараді, а також свідчення про результати голосування.  У зв’язку з чим уряд вважає неможливим встановити його правомірність.

Крім того, уряд заявив, що ОУР порушило постанову про призупинення діяльності тому, що його співголова 4 січня 2010 року з’явився на “Радіо Свобода”, а також на програмі телебачення під назвою “Свобода думки” 27 квітня 2010 року. Нарешті, уряд стверджує, що у зв’язку з цим питанням 11 листопада 2010 року міністерство надіслало ОУР попередження, яке було повернуте з позначкою пошти “вибуття адресата”. Таким чином уряд стверджує, що ОУР не повідомило відповідні органи про зміну адреси, що є ще одним порушенням.

Уряд Росії просить ліквідувати ОУР у судовому порядку у зв’язку з “неодноразовими і грубими порушеннями”, а також тому, що організація “протягом встановленого терміну не ліквідувала порушення” .

Припускаючи “в ході аргументації” достовірність всіх фактичних тверджень, що містяться у скарзі, перераховані порушення/недоліки були незначними за будь-якою демократичною мірою і, в основному, адміністративного порядку. Крім того, нічим не підтверджено, що порушення були повторного характеру або що ці порушення надалі мали місце, незважаючи на попередні застереження. Ці твердження не були зроблені на основі попередніх аудитів, аналогічних висновків та невиконанні вимог. Тим не менше, уряд прийшов до висновку, що передбачувані порушення були “неодноразові та грубі”. Для ліквідації російський закон вимагає “неодноразові або грубі”.

Навіть на “перший погляд” справа урядової довіри межує з гординею. Верховний суд Росії, очікувано, скопіює позицію уряду. Вироки судової системи в Росії як інструменту державної політики, здається, не створюють проблем для діючого режиму Росії. Це питання суд планує розглянути 31 січня 2011 року.

За останні кілька років в РФ виникла така картина: безжалісна війна проти можливих ворогів держави, у тому числі етнічних громад, які не плазують під тиском режиму,  і експлуатація виконавчої влади законодавчої та судової гілки для здійснення своєї політики. Українці в Росії випробували цей тиск. Вбивства українських активістів залишаються нерозкритими. Діяльність українського  класу в московському публічному ліцеї була припинена, і зовсім недавно Московська бібліотека української літератури була об’єктом розшуків, закриття, відкриття, нових розшуків та навіть побиття її керівника.

Посилання в позові на те, що поява співголови організації на радіо і телебаченні (“Радіо Свобода” і “Свобода думки”) є порушенням постанови про призупинення діяльності організації – це натяк на політичні мотиви уряду. Виступи не мали нічого спільного з очікуваним розглядом. Незалежно від його становища, даний чоловік є також людиною з правом на свободу слова під захистом міжнародного права, договорів Росії, пактів і своєї Конституції, незалежно від будь-якого адміністративного призупинення.

У листопаді 2010 року за аб-солютно аналогічною схемою уряд Росії “переконав” російський Верховний Суд ліквідувати іншу всеросійську українську організацію – Федеральну Національно-Культурну Автономію Українців у Росії. Згодом міністр закордонних справ Росії Лавров визнав, що ліквідація була результатом політичної діяльності.

Під час останніх президентських виборів у Росії в 2008 році ОБСЄ була обмежена у виділенні спостерігачів за виборами. ОБСЄ відмовилася від участі. Тоді президент Путін попередив ОБСЄ не “вчити” Росію. Лавров, міністр закордонних справ тоді і тепер, сказав, що жодна країна, яка себе поважає, не кланятиметься “ультиматумам”, встановленим ОБСЄ. Президент Путін завершив своє попередження щодо ОБСЄ словами: “Нехай вони вчать своїх дружин “щі” (капусняк) варити!”

Аскольд С. Лозинський