“Москалиця”, або Реклама – лише засіб геноциду українців

Богдан Дністровий, Торонто

Через буденні клопоти не так часто вдається знайти тиждень-два, щоб з Канади повернутися у рідні вулички стародавнього Львова. Незважаючи на купу негараздів і викликів, що стоять перед Україною, вона раз по раз піднімається навіть супроти старань деяких представників її уряду. Вже зо два десятки років на вулицях Львова, як і інших міст України, височать кількаметрові рекламні плакати, що в яскравих барвах проповідують нову релігію –  закликають щось закурити, випити, розважитись, вдягнути, роздягнути, продати, купити чи віддати голос. Справжня ж мета таких декорацій і бутафорій лише одна – жаби не повинні відчувати, що вони повільно варяться у казані, бо, чого доброго, повискакують, і дехто з керманичів залишиться без обіду – без того потічка, на якому можна і самому непогано відпочити, без тої грядки, що ще можна відібрати. Болотові якось все одно. Як називалося воно болотом, так воно ним і залишиться, але кумкай-не кумкай, а жабок то там вже не буде. То нам потрібне саме болото? Чи все-таки, щоб там жили жаби?

Вже звиклося, що з рекламних плакатів нав`язують щось тобі абсолютно непотрібне, і просто проходиш повз них. І тут – о диво!!! Вперше за всі роки в Україні почали рекламувати книгу. Та не просто книгу, а українську книгу!!! І книгу не для потіхи, а для інтелекту!!! Книгу з промовистою назвою “Москалиця” Марії Матіос. Ой не до вподоби комусь ця назва! Щоб зрозуміти справжній її зміст, необхідно таки прочитати текст. Це – тяжка і трагічна повість.

Але хіба ж всі високі посадовці в Україні вміють читати українською мовою? Найлегше – просто знищити, бо якісь асоціації навіює назва. Бо книга – українська. Знищити саме видавництво “Піраміда”, котре наважилося опублікувати українську книгу у Львові (невже ми знову повертаємося у ті часи, коли більшість української літератури друкуватиметься в Канаді?). Розрахунок простий – у добродія Василя Гутковського, котрий є генеральним директором Літературної агенції “Піраміда”, є дуже багато планів щодо видання українських книг. Щоб примусити талановите перо сучасних українських письменників, поетів і науковців знову замовчати на десятиліття, а рекламні стенди звільнити для насаджування розпусти, пияцтва та куріння, заступник прокурора міста Львова Д. Межвінський вирішує провести перевірку, котра може тривати місяцями. Його дуже цікавить запитання: “Хто заплатив за рекламу книги?” Проблема ж – індустрія розваг не отримує прибутків. Українці ж більше будуть читати українською мовою! Хіба ж можливо таке? Українською можна читати тільки в Канаді...

І здебільшого такі перевірки не мають абсолютно нічого спільного з перевірками, котрі Canada Revenue Agency регулярно здійснює на підприємствах та корпораціях Канади. Скоріше – вона нагадує антитерористичну операцію Спо-лучених Штатів проти Іраку. Українська міліція і прокуратура давно вже перестали захищати Закон, захищають лише інтереси злочинців. (Згадаймо, як міліція і прокуратура в Україні розслідують отруєння В. Ющенка та вбивство Г. Ґонґадзе) Коли люди зі зброєю вриваються у приміщення вашої корпорації, не дають можливости працівникам або покинути робочі місця, або не допускають до роботи, проводять брутальні обшуки з метою не знайти щось, а з допомогою майстерности міліцейських рук до ваших кишень покласти або кілька куль, або кульочок з наркотиками і припинити діяльність підприємства назавжди, то це вже є за межею законности. Хоча не потрібно думати, що всі міліціонери – злочинці, серед них також є порядні і чесні люди. Правда, дуже мало.

На щастя, настільки драматично події довкола видавництва “Піраміда” поки що не розвиваються, але, починаючи з 23 вересня 2008 року, “люди в погонах і зі зброєю” не дають можливости друкувати українських книжок. Видавництво знаходиться на межі закриття. Дуже сильно ця ситуація нагадує період Голодомору в Україні, коли за один колосок можна було сісти до в’язниці. На цей раз ситуація в Україні нагадує голодомор інтелектуальний, коли у Львові забороняють навіть рекламувати українські книги. Коли за одну поживну зернину, котру несуть справжні патріоти для інтелекту українців, їх переслідують. Здається, історія повторюється.

Люблю приїжджати у Львів саме восени, адже вже п’ятнадцять років поспіль у місті відбувається грандіозна подія – Форум видавців. Вистоюючи черги і проштовхуючись до прилавків за... книжкою, навперебій шукаючи кращі місця на презентаціях нових видань, щоб почути слова авторів про їх твори, і спостерігаючи, що ти – не один такий спраглий читач, розумієш, що українська книга ще не вмерла. Бо якщо вже вона помре, то не буде України. І саме це дуже добре розуміє всевидяче око ворогів України, що ведуть свою боротьбу по-фарисейськи і дуже часто руками самих же українців.

Влада, корупція, фарисейство – давно вже стали синонімами для українців. І зараз, як ніколи раніше, українцям в Україні необхідна наша допомога і підтримка. Україна стала незалежною країною, але для того, щоб українці у ній почувалися незалежно, ще треба докласти дуже багато праці і зусиль. І саме українцям Канади не можна зупинятися на досягнутому. Це і з їх титанічної та послідовної праці Україна стала незалежною, але це ще далеко не Держава. Я вважаю, що нам всім потрібна Україна не просто як незалежна держава, а Україна, де українці почуватимуться вільно! Як не гірко визнавати, але українці в Україні є невільниками! Їм навіть не дозволяють мати право на рекламу української книжки!

Гуртуймося! Читаймо! Допо-магаймо справжнім патріотам в Україні, а не фарисеям і злодіям, котрі прикриваються гаслами!