Марійка Шкамбара: “Нам необхідно подумати про майбутність СФУЖО”

Мабуть, більш активної та більш задіяної у всіх справах української громади Торонто людини, як пані Марійка Шкамбара, не знайти. Вона – голова Світової Федерації Українських Жіночих Організацій, заступник президента Світового Конгресу Українців, почесна голова Конгресу Українців Канади, Відділ Торонто. Це тільки офіційні громадські посади, праця в яких може кваліфікуватися як повна робоча занятість. А ще ж є участь у численних комітетах, засіданнях, зібраннях, виступи на різних заходах, зустрічі з українськими і канадськими достойниками...

Незважаючи на щільний графік, пані Марійка Шкамбара знайшла час і завітала до редакції нашого часопису, щоб поділитися враженнями від Конгресу СФУЖО, який відбувся у серпні цього року в Києві.

– Пані Марійко, як виникла ідея провести Конгрес СФУЖО в Україні?

– Я дуже вдячна вашій газеті за надану мені можливість розповісти і про наш Конгрес, і про діяльність СФУЖО взагалі. Цього року СФУЖО вперше вирішило провести свій Конгрес в Україні. Чому? Відомо, що наша організація збільшується із членством у Європі, зокрема і в Східній Європі. Тому, що нашим делегатам було б важко отримати візи до Канади, ми подумали, що найкращим виходом із ситуації було б зібратися на Конгрес в Україні. Усі наші з’їзди відбувалися завжди успішно, і цього року на Конгрес прибули представники майже з кожної країни, де наша організація існує.

Ми маємо вже 28 організацій, що належать до СФУЖО, які репрезентують 17 країн світу. Мені було дуже приємно, що приїхали жінки з Італії. Так само, як і представниці наших нових організацій з Естонії, із Скандинавії, з Латвії. Звичайно ж, взяли участь у Конгресі й жіночі організації, що вже давно є членами СФУЖО, – Канади, США, Німеччини, Англії, Франції, Бельгії, Австралії, Аргентини, Бразилії та інших держав світу.

Наш Конгрес відбувався під гаслом “Національна свідома молодь – майбутність України”. Ми не даремно зосередили свою увагу на українській молоді, бо треба вирішити чимало питань. Сумно зазначити, але існує проблема з українською мовою. Ми бачимо, що українська мова пропадає в Україні. Ми також бачимо, що і в Канаді, і в інших державах світу молодь вже не володіє українською мовою так, як колись. Треба бути свідомим того, що як не буде української мови – не буде Української держави. Тому більшість наших семінарів, зокрема, було спрямовано на те, щоб знайти розв’язання проблеми, як усвідомити українську молодь, як виховати її в українському дусі, щоб українська дитина була горда тим, що вона є українцем, горда своєї традиції, культури, релігії.

Також нам необхідно подумати про майбутність СФУЖО. Ми бачимо, що нашим організаціям в Америці та  Канаді, які вже працюють понад 60 років на цьому терені, треба придбати нових членкинь.

Як і в кожній іншій організації, фінанси є однією з найважливіших ділянок, адже без фінансів ми не будемо  працювати, діяти, існувати.

– Які ще теми було заторкнуто на Конгресі СФУЖО?

– Тема торгівлі людьми була однією з найголовніших тем, над якими ми працювали. На жаль, нічого не змінилося за останні роки як в Україні, так і в Європі. Подібні речі спостерігаються тепер і в Канаді та Америці. Торгівля людьми є однією із найприбутковіших для мафіозних структур. Цей чорний бізнес дуже розвинутий у країнах, де є імміграція, і тому надзвичайно важко даного явища позбутися.

Друга важлива проблема, обговорювана на наших засіданнях, – суспільна допомога Україні. Ми збираємо великі гроші, про які звітуємо Світовій Раді Суспільної Служби при СКУ. Зокрема, цього року жіночі організації передали майже півтора мільйона американських доларів на допомогу. СФУЖО разом з іншими жіночими організаціями закупило мамографічну машину для діагностики молочної залози для херсонської клініки. Складова СФУЖО – Ліга Українських Католицьких Жінок закупила таку ж машину для Львова. Ми утримуємо багато дитячих сиротинців, шкіл, таборів, допомагаємо шпиталям, бідним родинам. Але, на жаль, нема інформації про цю нашу діяльність у пресі, радіо чи на телебаченні. Тому варто було б про це більше розповідати людям. Адже вони жертвують великі кошти на добродійність, і вони повинні знати, куди ці кошти пішли.

На Конгресі також було заторкнуто питання про наше друковане видання – “Українка у світі”. Так, як і іншим друкованим органам, нашому журналові бракує фінансів, щоб видавати його таким, яким би ми хотіли. Читачі бажали би бачити його щомісяця, однак це неможливо, тому що кошт і друку, і особливо висилки дуже високий. Ми також висилаємо багато примірників в Україну зовсім безплатно, тому що саме там є найбільше наших читачів і прихильників. Щоб придбати нових передплатників, особливо молодшої генерації, треба було б щось змінити. Прозвучала думка, що молодші не передплачують журналу, оскільки не володіють достатньо українською мовою, і їм краще було б читати по-англійськи. Але тому, що ми висилаємо цей журнал у різні країни світу, нас єднає тільки одна українська мова. Ми вирішили й надалі видавати його українською мовою, а заохотити наших читачів цікавими матеріалами.

Основою діяльности СФУЖО була співпраця з жіночими організаціями в Україні – підтримка одні одних, налагоджування зв’язків, щоб ми могли тісніше працювати на тлі допомоги і Україні, і жіночим організаціям, і нашим дітям в Україні.

На Конгресі наші всі організації звітували про свою діяльність. Ми бачимо, що наші нові організації з Португалії, Іспанії, Греції починають таку працю, як ми у Канаді та Америці починали 60 років тому. Їх цікавлять школи, вони хочуть знати, як ми святкуємо національні та релігійні свята, які проводяться академії і з якою програмою. Тому такий обмін думками є надзвичайно корисний і для нас, і для наших нових організацій.

Ми отримуємо листи від багатьох організацій з Росії, які дуже далеко від нас, але цікавляться нашою діяльністю і хочуть нав’язати контакти зі СФУЖО. Так що ми працюємо над тим, щоб поєднатися з українською жінкою по всьому світі, щоб обговорити наші проблеми та успіхи і подумати, як нам далі працювати в майбутньому.

Бачимо велику проблему українських жінок-заробітчан. Багато їх виїжджає щороку за межі України на роботу. Ми зустрічалися з жінками з Італії. Вони розповіли нам, як вони допомагають жінкам, які тепер приїжджають в Італію, – сприяють їм з роботою, притулком, помешканням. Тому, скажімо, наші організації в Італії мають трішечки інакшу ділянку діяльности, як у Канаді чи США. Вони більше працюють у суспільній ділянці – допомагають з перекладами на італійську мову, відкривають курси італійської мови, проводять вечори зустрічей і тому подібне. Такі ж проблеми існують в Іспанії, хоча там ситуація краща, оскільки Іспанія дозволила виїжджати родинами, тому організації працюють там для розбудови родини, створюють українські школи, будують українські церкви.

– Окрім нарад, що ще було у програмі Конгресу?

– У Києві ми мали нагоду покласти вінки до підніжжя монумента жертвам Голодомору 1932-1933 років біля Михайлівського собору та до пам’ятника Княгині Ольги. Наш похід виявився дуже урочистим. Членки були одягнені у вишиванки, і люди звертали на нас увагу, розпитували, хто ми є, що ми тут робимо.

Широкий розголос праця Конгресу набула у засобах масової інформації. Демонструвалися репор-тажі з наших засідань, делегатки давали інтерв’ю на телебаченні, радіо, в газетах. Відбувся ряд зустрічей з урядовцями. Ми були запрошені на святкування Дня Незалежности до Собору Святої Софії із Президентом України Віктором Ющенком та його дружиною Катериною. Відбули зустрічі з міністром закордонних справ Арсенієм Яценюком, Главою УГКЦ Любомиром Гузарем, депутатом Верховної Ради Лілею Григорович та іншими. Тобто Україна цікавиться нами.

Надзвичайно великою честю для нас було те, що відкрив Конгрес СФУЖО Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Митрополит Любомир Гузар, який сказав дуже гарне слово до жіноцтва. Він назвав нас бояринями, що боряться за Україну, за український народ, за українську родину, і відзначив ту велику роботу, яку українське організоване жіноцтво вже зробило.

Наради Конгресу відбувалися від 15 до 17 серпня у Києві, в Будинку Вчених. Опісля ми поїхали в Донецьк на річні наради СКУ. Коли президент СКУ Аскольд Лозинський запропонував провести ці наради в Донецьку, у багатьох виникла насторога, що нас там не дуже тепло можуть прийняти. Вийшло ж усе навпаки. Донецьк – дуже гарне місто, його можна назвати містом троянд. Кожен будинок там обсаджений трояндами. Це чудово виглядало. Мер Донецька приязно зустрів нас українською мовою. На вулицях міста переважно було чути російську мову, але коли ми зауважували, що не розуміємо по-російськи, майже всі переходили на українську. Правда, невелика група комуністів влаштувала пікети протесту проти проведення річних нарад СКУ, але це зовсім не вплинуло ані на нашу роботу, ані на наш настрій.

Взагалі, мені здається, що нам частіше треба зустрічатися, розмовляти, знайомитися і проводити наші з’їзди саме на Східній Україні, щоб вони більше знали про нас.

– Що Вам особисто запам’яталося саме з цієї поїздки в Україну?

– Я мала нагоду поїхати в Тернопіль на День міста. Це було надзвичано гарне свято. На відміну від Донецька чи Києва, де більшість розмовляє по-російськи, там панує тільки українська. І як приємно чути, як дворічна дитинка щебече нашою рідною, чудовою солов’їною мовою.

У рамках Дня міста в Тернополі проводилось свято української вишивки – усі довкола були вбрані у вишиванки. Я ще не бачила так багато прекрасних, мистецьких виробів нараз. Я подивляю українську жінку, яка довгими годинами створювала це диво. Це феноменальна річ. Я не знаю, чи є ще одна така культура, де жінка приділяє стільки часу і уваги дотриманню стародавніх традицій.

Що цього разу мене вразило у Києві – це те, що українці наче б піддалися, всі якісь незадоволені, нарікають на всіх і на все. Нарікати – легко. Але що ви особисто зробили для того, щоб було краще? Як сказав Кеннеді: “Не питайте, що ваша країна може для вас зробити, а думайте, що ви можете зробити для своєї країни”. Я вважаю, що тепер кожен українець може взяти ці слова за гасло і мусить працювати під цим гаслом. Ментальність українського народу повинна змінитися. Мусимо бути більш агресивними, самі самим давати раду, а не чекати, що хтось це зробить за нас, бути більш активними, брати участь у політичному житті.

– Пані Марійко, дякуємо Вам за вашу змістовну розмову і бажаємо сил і наснаги наступні п’ять років виконувати Ваші нелегкі і відповідальні обов’язки на почесному посту голови СФУЖО.

Розмову провела Лариса Гринда