Наслідки російської окупації

Йосиф Сірка

-------

З новітньої історії знаємо, що будь-який окупант, навіть після вигнання з окупованої країни, намагається знову отримати владу у втра-ченій колонії. Так воно було з іспанськими окупантами не тільки у Південній Америці, так воно було й із португальцями, англійцями, французами, німцями, голландцями та іншими загарбниками чужих територій.

Звичайно, європейських коло-нізаторів Північної Америки була така велика маса добре озброєних, що тубільці не мали можливості своїми примітивними знаряддями захистити свої землі. Отак білі запанували у Північній Америці, бо вони перевищують тубільців не тільки у кілька сот разів, але й володіють наймодернішою зброєю, страх перед якою відчувають у всьому світі.

Питання окупанта і окупованого було і залишається одним із тих, які не дають спокою і під сучасну пору. Методи окупації помінялися лише частково, а зброя й досі відіграє важливу роль, про що свідчать намагання чільних політиків США у вирішенні сирійської проблеми.

Нашу увагу привернула інша подія, яку можна бачити як наслідок колоніальної системи російської, котра якийсь час називала себе совєтською. Справа в тому, що коли розпалися такі колоніальні системи, як іспанська, англійська, голландська та ін., то окупанти зрозуміли, що змушені надати колоніям незалежність. Отак сьогодні Бразилія, Індія, Пакистан, південноамериканські та африканські, азійські країни втішаються незалежністю і утримують дружні взаємини з колишніми окупантами.

Цілковито іншу картину бачимо з не цілком деколонізованою Росією. Тут не тільки диктують т. зв. федеративним республiкам як їм жити, яку мову вживати, але не визнають права на незалежність таких великих народів, як український, білоруський. Аж страшно стає, коли чуєш із вуст російського президента, що для нього українці і росіяни – один народ! Це нагадує Гітлера, який вважав австрійців німцями, а всіх німецькомовних у сусідніх країнах – “співвітчизниками”.

Саме необдумані вислови російських політиків та їхні зусилля затягнути Україну до Митного союзу є яскравим доказом того, що в Росії ще багато хто не зрозумів вільного духу від окупації в Україні і колишніх колоніях Росії.

Трагедія росіян у тому, що вони силою хочуть зберегти колоніальні російські порядки, що вони ніколи не надавали значення рівноправності хоча б мови. Через мову хотіли зросійщити азіатів і європейців. В Україні вони домоглися введення російської у багатьох регіонах, але це не зробило Україну колонією, зате цілковито збило з глузду шовіністичні російські кола в Україні.

Коли б мова йшла лише про російську мову і російську літературу, то можна зрозуміти людей, які про Шевченка, Франка, Лесю Українку та інших ніколи не чули, а вперше їх побачили хіба на купюрах гривень. Любов до одної мови не повинна викликати ненависть до іншої, а в російських шовіністів любов до свого пов’язана з невизнаванням іншої мови і права на існування.

Саме оцю ненависть до української мови демонструють у багатьох ресторанах України її власники, коли визнають українські страви, але витісняють українську мову не тільки з ужитку, але й із меню. Такого дикунства не зустріти навіть у джунґлях (якщо там нема російського шовініста). Неповага до мови та її носіїв, недотримування закону про державну мову, зрештою, невизнавання української мови є явним доказом розпалювання національної ворожнечі.

Шовіністичні вибрики нащадків та залишків окупантів досягли своєї кульмінаційної точки у вислові солістки Національної Опери в Києві Єкатєріни Абдулліної, яка назвала українські школи і мову “быдлячими”. Ота російська “патріотка” сама стала жертвою антиукраїнської істерики російських шовіністів, і то не тільки в Україні.

Образа гідності й честі мови та шкіл українців є незаперечним розпалюванням національної ворожнечі. Дивує, що досі не пішли сотні тисяч листів з вимогою до директора Національної Опери негайно звільнити “солістку поза оперою” з фальшивою “арією”! В Україні слід запровадити правила: якщо тобі не подобається в Україні – їдь на землю своїх предків, своєї мови, своїх звичаїв! В Україні повинні залишитись ті, хто поважає наш народ, нашу мову, а своє може плекати вдома, у колі родини.

Колись геніальний український поет і письменник Микола Хвильовий (Фітільов – 1893-1933) закликав українську інтелігенцію гаслом: “Геть від Москви!” Сьогодні актуальне гасло: “Геть – до Москви!”