Бл. п. д-р Євгенія Пастернак 

1919-2011

У Торонто в неділю, 21 серпня 2011 року на 93-му році життя померла д-р Євгенія Пастернак, з дому Новаківська. У середу, 24 серпня панахиду за спокій душі покійної відправили два греко-католицькі священики: отець Петро Івахів та отець Роман Лобай, у сослуженнi дяка Зенона Лавришина, в похоронному заведенні Тернер і Портер. Покійна лежала в труні, серед моря квітів, а поряд експонувалися фотознімки з її життя, а також медалі й нагороди, якими вона була удостоєна протягом довгої кар’єри на ниві добродійної діяльности. Серед визначніших медалей були: від Канадського Уряду – Орден Канади, президентські нагороди від президентів України Леоніда Кравчука й Віктора Ющенка, від багатьох світових міжнародних та українських організацій. Вшанувати покійну на панахиду прибули друзі, співробітники і мешканці Пансіонів ім. Франка, які по вінця заповнили кімнату, в якій лежала покійна, десь понад 200 осіб.

Чин похорону відправив отець Петро Івахів у четвер, 25 серпня, на цвинтарі Парк Лавн у Торонто. Поховали д-р Євгенію Пастернак поряд із її чоловіком, інженером Євгеном Пастернаком.

Без перебільшення, світлої пам’яті д-р Є. Пастернак можна зарахувати до ланки Жінок – Українських Героїнь. Про неї свого часу писав ще Улас Самчук у своїй книзі “П’ять по дванадцятій”, оскільки письменник добре знав її особисто, він переживав епопею кінця Другої світової війни і після неї разом із подружжям Пастернаків у Західній Німеччині та, зокрема, в Берліні. Ближче до наших днів у Торонто 2009 року вийшла друком книжка “Доброчинна Євгенія, або Повість про людське призначення” Михайла Слабошпицького. Автор прекрасно розповів про життя і широку діяльність д-р Є. Пастернак. Обидві ці книги варто прочитати вже тому, що і Улас Самчук, і Михайло Слабошпицький належать до категорії письменників, які обирають героїв для своїх творів і пишуть лише про тих осіб, котрі на те повністю заслуговують.

Прощальне слово на цвинтарі перед труною покійниці виголосила Валентина Родак, член Ради Директорів Пансіонів ім. Івана Франка. Вона в імені Дирекції Товариства “Український Дім для Старших” та Пансіонів ім. Івана Франка на чолі з головою Ярославом Семотюком висловила сердечні співчуття з приводу відходу у вічність довголітнього виконавчого директора й головного ініціатора будівництва двох Пансіонів ім. Івана Франка в Торонто д-р Євгенії Пастернак – довголітнім адміністраторкам Пансіонів пані Терені Тонкович (працює понад 40 років) та пані Марії Кебало (понад 25 років), асистентам, мешканцям і працівникам обох Пансіонів та приятелям і українській громаді.

Добрим словом згадав покійну отець Петро Івахів на панахиді. Він слушно сказав, що пані Пастернак віддала все своє життя для добра людей, для тих, які потребували допомоги. Ще за життя д-р Є. Пастернак добрим словом згадували відвідувачі Пансіонів та журналісти у численних своїх статтях. Писали, що вона широко відома громадська діячка, засновник і довголітній директор Пансіонів, називали її “доброчинною Євгенією, талановитою художницею, елегантною і дієвою українкою”. Так! Саме Українкою! “Приїхавши до Канади, я не могла не бути українкою, жити без наших звичаїв, мови, пісень”, – зізналася вона журналістові “Голосу України”. Вона щиро любила Батьківщину, але “...половина мого серця там, половина – тут”, – призналася вона на одній зустрічі після першої поїздки у вільну Україну 1992 року. А письменник М. Слабошпицький з повагою підкреслив, що “її добре і славне ім’я звучить в Україні як синонім високого гуманізму і жертовного служіння ідеалам милосердя”. “Ось вам, шановні присутні, добре слово і правдиве слово. Слід додати, що хоч покійна дотримувалась певних суворих принципів і вимог, все ж таки любила вона пожартувати, гостинно приймати відвідувачів Пансіонів і могла бути дуже щедрою. Отож, спасибі Вам, шанована і дорога пані Пастернак, за те, що Ви були серед нас, і за Вашу довголітню працю для добра української громади, тут, у Канаді, і на благо Батьківщини. Нехай милосердний Бог винагородить Вас своїми щедрими дарами та оселить Вашу душу там, де праведні спочивають. А ми будемо довго пам’ятати Ваші добрі діла. Вічна пам’ять Євгенії Пастернак”, – сказала на завершення Валентина Родак.

Потім до учасників похорону промовляв голова Товариства “Український Дім для Старших” Ярослав Семотюк. Він щиросердечно подякував усім присутнім за те, що провели в останню путь заслужену діячку, і, зокрема, подякував священикові о. Петрові Івахіву за молитви, за проведення панахиди і чину похорону, як також і хористам за чудовий спів.

Притаманні риси д-р Є. Пастернак: патріотизм, соборність, великий організаційний талант, жертвенність для української справи, доброчинна діяльність.

За своє довголітнє життя вона багато зробила для добра українських сеньйорів у Торонто.  В обох Пансіонах, якими вона керувала, завжди панували український дух, українська мова, культура, кухня. І лише в Пансіоні ім. Івана Франка у Міссіссазі з усіх подібних українських пансіонів у Канаді є Музей Українського Народного Мистецтва, багатющий своїми експонатами, зібраними з усіх українських земель.

За своє життя Вона добре втомилася, хоч, мабуть, і була справді щаслива, з її багатьма зуслугами, медалями і нагородами!

Нехай спочиває з Богом. Вічна їй пам’ять. А канадська земля нехай буде їй легкою!

Олександер Харченко