У 65-ліття Ліґи Українських Католицьких Жінок Канади

Оксана Бризгун-Соколик

Організація, до якої я довгі роки належу, це Ліґа Українських Католицьких Жінок Канади – ЛУКЖК. Вона недавно відзначала своє 65-ліття, бо була заснована в Йорктоні 1944 року.  Однак це діялося на заході Канади.

Перші наші піонери, які почали приїжджати наприкінці ХIХ століття, поселялися переважно на незаселених землях Манітоби, Саскачевану та Альберти. Вони, хлібороби, у згаданих провінціях ще жили в землянках, а вже будували школи та чудові церковці, багато з яких залишилися архітектурними пам’ятками по сьогодні. Церква була частиною їхнього життя.

При церквах творилися сестринства, головною метою яких було тримати Божий храм у якнайкращому стані. Сестринства не мали організаційної надбудови, і тому, коли у 1932 р. заснувалося в Саскатуні Братство Українців Католиків, жінки включилися в цю організацію та поволі почали творити відділи Українського Католицького Жіноцтва. У 1944 році на З’їзді Українців Католиків у Йорктоні вирішено створити всеканадську жіночу католицьку організацію при українських католицьких церквах, яку остаточно оформлено як самостійну мирянську організацію та названо Ліґа Українських Католицьких Жінок Канади. Першою головою обрано Марію Диму. І так прицерковні сестринства та відділи Українського Католицького Жіноцтва стали базою Ліґи Українських Католицьких Жінок Канади.

У міжчасі українці вже поселювалися і на сході Канади. Індустрія, фабрики, лісорубство та інші промисли були переважно заробітком поселенців на сході. Почали і тут будуватися церкви. Засновувалися парафії, а праця коло них об’єднувала жінок у гуртки, сестринства.

Голова ЛУКЖК Марія Дима двічі відбула організаційну поїздку на схід Канади, щоб зорганізувати жінок в одну ЛУКЖК. Покликала до співпраці молоду Катерину Кравс та призначила її організувати ЛУКЖК у Східній Канаді. І так у 1946 р. відбувся в Торонто ПЕРШИЙ З’їзд (*) представниць 9-ти відділів ЛУКЖК з 9-ти парафій Онтаріо.

Оформилася Провінційна Управа ЛУКЖК. Головою обрано Катерину Кравс.

У листопаді 1948 р. К. Кравс як представниця ЛУКЖК цілої Канади вже їхала на перший жіночий конгрес, на засновницькі збори Світової Федерації Українських Жіночих Організацій у Філадельфії.

У жовтні 1949 р. відбувся Другий З’їзд ЛУКЖК. У ньому взяли участь делегатки вже 17-ти відділів ЛУКЖК із 17-ти парафій Онтаріо та Квебеку. Там виникла ідея збирати між поселенцями речі музейної вартости та започаткувати український музей.

На Третьому З’їзді ЛУКЖК, у липні 1952 р., офіційно проголошено вступ ЛУКЖК у СФУЖО.

На Конгресі (**) ЛУКЖК у 1968 р. вирішено видавати журнал під назвою “Наша дорога”, який почав виходити у 1970 році і виходить як квартальник до сьогодні.

1956 року Східний Екзархат був піднесений до гідности Єпархії, і Провінційна Управа ЛУКЖК змінила свою назву на Єпархіяльна Управа ЛУКЖК Торонтської Єпархії – цю назву вживаємо дотепер.

У 1963 р. відбувся VІІ Єпархіяльний З’їзд ЛУКЖК. Щоб зберегти пам’ятки народної  культури для майбутніх поколінь, там ухвалено заснувати музей, а голова К. Кравс доручила   референтці народного мистецтва Марії Велигорській тим занятися. Восени 1964 р. Владика Кир Ізидор Борецький дав приміщення на музей в єпархіяльному будинку при 278 Bathurst St. у Торонто, і Музей Ліґи Українських Католицьких Жінок Торонтської Єпархії почав діяти.

Святкове відкриття музею відбулося 13 листопада 1966 року в часі VІІІ Ювілейного  Єпархіяльного З’їзду ЛУКЖК, в якому взяли участь делегатки вже 20-ти відділів. Музей відкрив Владика Кир Ізидор, присутньою була тогочасна голова ЛУКЖК Ірина Павликовська.

Музей ріс, його відвідувало багато гостей, у тім числі і всі голови СФУЖО, від Олени Залізняк починаючи. Також у ньому побувала іспанка Марія Пілар, голова Світового Союзу Католицьких Жіночих Організацій, та чимало інших визначних осіб. Успіхом музею і ЛУКЖК стало недавно видане DVD про багатство музею, окремо у двох мовах. Тепер нова адреса музею: 2118-А Bloor St.W. Suite 207.

Діяльність моєї організації є багатогранна. Крім праці в музеї, це праця харитативна, суспільної опіки, виховна, культурна, поміч Україні, колись нелегально, а тепер відкрито. Для кожного зацікавлення є можливість ініціативи і діяльности. Та членки ЛУКЖК працюють не тільки у своїй організації чи, як деколи кажемо, “у своїй парафії”. Вони заанґажовані в громадській праці у різних ділянках. Для прикладу хоч би взяти мій Відділ ЛУКЖК при церкві Св. Миколая в Торонто. Тільки в самій Екзекутиві СФУЖО працювало 6 осіб: Олександра Миндюк, Ірина Вжесневська, Володимира Лучків, Оксана Бризгун-Соколик, а Іванна Кушпета та Марта Набережна працюють по сьогодні. Якщо б порахувати всі роки праці для СФУЖО, це було б близько 75 років! А є ще інші організації, інші зацікавлення, як, наприклад, Пласт, музей, Суспільна Служба і багато іншого.

До ЛУКЖК мені приємно належати. Бо ця організація дає мені почуття щирої співпраці, вона дозволяє членкам виявити себе у різних напрямах, проводить колосальну харитативну працю, дарує стипендії здібним молодим людям, плекає любов до рідної культури, мови, церкви, обрядів...

І з пошаною подивляю моїх попередниць, які своїми руками – варениками, базарами і под. –  допомогли вибудувати наші чудові церкви і прикрасили їх вишивками. І роблять це по сьогодні. Для зібрання фондів на свою діяльність, на пожертви потребуючим. Вони цінять наше народне мистецтво  – праджерело нашої культури, вони вчили і вчать своїх дітей у рідній мові промовляти “Отче наш”... З братньою толерантністю до довкілля роблять свої добрі діла.

То ж з нагоди недавнього 65-ліття ЛУКЖК та цьогорічного 65-ліття Єпархіяльної ЛУКЖК радію успіхами моєї організації і вірю, що вона і надалі залишиться твердинею нашої ідентичности.
 

*  З’їзди – єпархіяльні, провінційні

** Конгреси – учасниці ЛУКЖК цілої Канади