Дві дати у вересні

12 вересня 1875 р. народився Олександр Кошиць, видатний хоровий диригент і композитор. 21 вересня 1944 р. помер Олександр Кошиць.

У великому світі надзвичайних, особливих людей мистці малюють, ліплять з них скульптури, пишуть про них книжки. У нашому світі – плачуть на панахидах, співають “Вічная пам’ять” і, крім Шевченка, забувають визначних людей, хіба що часом згадують на ювілеях або на бенкетах.

А Олександр Кошиць заслужив і на портрет, і на скульптуру, і на книжку. Він був геніальним диригентом, визначним композитором, вченим-етнографом, педагогом, засновником і керівником Української Республіканської Капели, який залишила після себе колосальний творчий доробок людини з надзвичайним талантом і завжди –  з добрим гумором і нелегкою долею.

Він народився у селі Ромашка Канівського повіту. Син священика. У Київській Духовній Академії Кошиць очолив студентський хор. Він зумів відновити майже всі хорові концерти Артема Веделя. Діставши диплом Академії і вчену ступінь кандидата богослов’я, Кошиць міг зробити собі добру кар’єру, та його музична душа не прийняла священицтва, і він пішов працювати на цукроварню та одночасно вчителював. Уряд Кубанських козаків    за порадою Миколи Лисенка запропонував йому поїздку по станицях Кубані, щоб записувати народні пісні. Ця праця була нагороджена Золотою медаллю на етнографічній і господарській виставці Кубані. У 1909 р. Кошиць керував хором студентів Київського Університету, з яким об’їздив чи не всю Україну. У 1919 р. за дорученням голови Директорії Симона Петлюри Кошиць зорганізував республіканську капелу і виїхав з нею в турне по країнах Європи, а потім Північної та Південної Америки.

З того часу почалася слава маловідомого диригента, слава української пісні, і слухачі цих континентів схилили свої голови перед новою мистецькою одиницею. Виконання пісень великий маестро доводив до досконалости.

Ось зразки деяких рецензій: “...Я ніби чув гаму скрипок, віолончелей і контрабасів, що линули чисто і чітко. Пречудові сполучення крещендо, на зразок Россіні, які могли б видобувати тільки Паганіні, Казальс та Донаті... Ніхто і ніколи не чув чогось подібного, такого, щоб хоч здалеку могло наблизитись до українського хору або щоб досягло такого ступеня краси і досконалости” (Веракруа, Мексика). “В Іспанії захоплювалися скрізь і всі, особливо іспанці, цілим фанатичним єством, кров’ю своєю сприйняли цю єдину у світі щодо багатства своїх елементів амальгами... і всіх тональних багатств європейської музики”.

Повернутися в Україну О. Кошицю не вдалося, але й українці CШA та діаспори не зуміли використати   великий талант і колосальний досвід прославленого Маестро. Свій земний шлях великий Маестро закінчив у 1944 р. у Вінніпезі. А з 1946 р. розпочав свою діяльність хор ім. О. Кошиця, на розвиток якого мали вплив мистці д-р Павло Маценко і Тетяна Кошиць. Від 1951 р. хором керував Володимир Климків, учень Олександра Кошиця.

За часів радянської влади О. Кошиць, як і сотні, тисячі українських патріотів, які волею долі опинились за кордоном, був зарахований до так званих “буржуазних націоналістів, зрадників і ворогів народу”. Ім’я його заборонялось згадувати, було заборонено виконувати його твори. Наша культура через радянську владу зазнала взагалі великих втрат, але життя – коротке, а мистецтво – вічне. І мистецтво О. Кошиця не пропаде, бо хто хоче співати, завжди знайде пісню... І не один знайде пісню Олександра Кошиця.

Знов пророкують АРМАҐЕДОН!

Слово “АРМАҐЕДОН” похо-дить з Нового Завіту, з “КНИГИ ОДКРОВЕННЯ Йоана Богослова”, яку називають також “АПОКАЛІПСИСОМ”. У вірші шістнадцятому шістнадцятої глави цієї книги слово “АРМАҐЕДОН” позначає остаточну битву між демонічним володарем світу та Божими Силами, тобто вирішальну боротьбу між добром і злом. Деякі біблійні джерела твердять, що ця битва має відбутися в Єрусалимі.

На основі цього символу словом “АРМАҐЕДОН” почали називати небуденно страшне знищення, кровопролиття або жахливу катастрофу, як, приміром, знищення WORLD TRADE CENTRE у Нью-Йорку 11 вересня 2001 року, – настільки нищівні, що вони несуть у собі відчуття “кінця світу”. А проте деякі секти та групи лише тим і живуть, щоб нетерпляче очікувати кінця світу. Різні представники тих сект уже багато разів позбувалися своїх посілостей і збиралися в означеному місці, чекаючи, як світ розпадеться на порох. Але, на щастя, жодна секта не може передбачити і поміняти Божих планів.

Грецький математик і астроном Анаксімандер писав у 500-му році перед Xристом: “Нескінченність – це принцип та елемент усього, що існує”. Це означає: “Більше і більше без кінця”. Анаксімандер ще додав: “Не тільки все, що існує, є нескінченне, але нескінченним є і сам простір”. Нескінченність і нескінченний простір – це те, що поза межами відомого. Час і невпинний потік подій розтягують поняття нескінченности “простору” і “поза межами” в далекосяжні нові напрями.

Далекосяжна мудрість Анаксімандера в наші часи направду є подиву гідна, бо лети міжпланетарних суден    знаходять нові і нові галактики, нові і нові простори без кінця. І наше життя переходить у нескінченність.

Бог не на те сотворив світ, щоб його закінчити якимсь “АРМАҐЕДОНОМ”. Навіть зудар земної техніки з міжпланетарною технікою не знищить життя, тільки дасть йому нові крила.

Музичні жарти

Скрипаль – це людина, яка аж до бороди сидить у музиці...

* * *

Віртуоз – це людина, яка відкриває щораз нові кордони краси...

* * *

Видавці музичних творів так боялися нових дисонасів Бетховена, що він нарешті написав на одному новому творі іронічну замітку: “Не зовсім  оригінальне, позичене з багатьох джерел”.

* * *

Коли запитали 83-літнього, світової слави віолончеліста Пабло Касальса, чому він надалі вправляється на віолончелі 4-5 годин щоденно, Пабло відповів: “Бо мені здається, що я нарешті роблю прогрес!”

* * *

Добра музика – це музика, яку ми слухали з приємністю і захопленням, коли були дітьми. Погана музика – та, яку тепер люблять діти.

Точка зору

Згідно з великим словником Вебстера та іншими словниками ЕТНІЧНІСТЬ – це приналежність до групи якоїсь національности або до іншої раси, або якоїсь релігії, тільки не християнської ані жидівської.

КОЛИ ми з емігрантів перетворилися в етніків, не знаю, але вже пора, щоб ми нарешті перестали бути етніками.

Так, ми є українці, не англійці, одначе не ЕТНІКИ. Чому так покірно ми запроторили себе в етнічність? Якщо ми тут не народилися, то народилися тут наші діти, тут ми і наші діти покінчали чи кінчають студії, тут ми і наші діти стали громадянами цієї країни, беремо участь у її розвитку, користаємо з її привілеїв і її шануємо.

Ця країна дала нам змогу стати професіоналістами, мистцями, бізнесменами, вченими, письменниками, журналістами. Що ми маємо спільного зі словом і з поняттям ЕТНІК?

На кожному кроці процвітають “ЕТНІК-КЛУБИ”, ЕТНІЧНІ Асоціації, ЕТНІЧНІ танці, ЕТНІЧНІ телевізійні програми.

Та ж ми ніякі не ЕТНІКИ!

А ті, що приїжджають з інших країн сюди на працю, є емігрантами, а не ЕТНІКАМИ.

Українські організації, установи, приватні люди повинні слово “ЕТНІК” оминати і звертати увагу тим, які його вживають, що воно до нас не відноситься. Ми не питаємо людей: яка ваша етнічність? Тільки – яка ваша НАЦІОНАЛЬНІСТЬ?

Замість виявляти свою етнічність, виявляймо свій інтелект, розвиваймо ерудицію, плекаймо свої таланти, але не тільки своїми етнічними присядками, пирогами і коломийками. Вітаймо публіку квітами і блискучими словами, а не завжди короваями, які походять з весільних сільських звичаїв.

Будьмо щасливі, але не серед стандартного, банального, етнічного щастя!

Таїландський фестиваль у Торонто

Вже кілька років таїландська громада в Торонто влаштовує на площі перед Ситі Голом (вулиця Квін-Захід) свій літній фестиваль, щоб ознайомити торонтську публіку і туристів зі своїми виробами, культyрою, мистецтвом, літературою і надзвичайними харчами.

Кілька тижнів перед тим вони запрошують різних достойників, представників організацій, канадську медію на гостину – завжди  в іншому приміщенні. Королівство Таїланд колись називалося СІЯМ і лежить у межах Індокитайського острова, має вологий тропічний клімат, дуже багато мінеральних депозитів і надзвичайно родючу, нанесену землю. Найбільш популярний спорт у Таїланді – бокс, сполучений зі штовханням ногами.

Пластовий табір новачків у Ґрафтоні

Між нами ще живуть пластуни-сеньйори (вже правдиві сеньйоренції!), які бували на пластових таборах у Карпатах (Остодір, Сокіл, над Лімницею, на площах, подарованих митр. А. Шептицьким, у Старяві та інших місцевостях).

 У Канаді перші пластові з’єднання почали виринати на початку 1948 р. під проводом уповноваженого о. В. Івашка. У Торонто перші новоприбулі пластуни і пластові провідники у швидкому часі придбали для Пласту велику, імпозантну плищу в Ґрафтоні, недалеко Торонто, тепер відому як “Пластова Січ”.

І там по закінченні шкільного року починає пульсувати пластове життя! Цьогорічний пластовий сезон розпочав двотижневий табір новачків.

Провідною темою були слова з відомої казочки: “Були собі дід та баба”, а я, мов “Курочка Ряба” прибула туди, щоб внести подих медії і подякувати Провидінню в чудовій пластовій церковці, що Пласт серед усіх воєнних і політичних заверух не пропав, існує, розвивається, процвітає завдяки ідейним батькам і нащадкам ідейних пластунів. Цьогорічний табір новачків відбувся в теплій, родинній атмосфері.

Атмосфера була настільки тепла і родинна, що новачки не поспішали додому, а деякі навіть тримали свої “наплечники готові”, щоб бути готовими на таборування вже на наступний рік!

Цікава і важлива пригадка. У Львові пластуни виступили в одностроях на похороні Івана Франка. Сини Івана Франка – Петро і Тарас – багато причинилися до розвитку Пласту в Галичині.

Іван Франко (д-р Іван Франко!) народився 15 серпня 1856 р. Помер 28 травня 1916 р.

2006 рік є ювілейним роком Івана Франка: 150 літ від його народження і 90 літ від його смерти.

Але д-р Іван Франко хоч і помер, все одно буде вічно жити, бо він залишив колосальну наукову та літературну спадщину, яка ніколи не перестане бути актуальною.

Приписи

Пудинг з цукіні та сиру

Кинути до миски (каструлі) ложку масла або оливи, покраяти на пластинки два фунти молодих, свіжих цукіні і півцибулі. Прикрити і варити на малому вогні, доки все не зм’якне. Не додавати води, хіба що конче треба. Помішати виделкою, але не зовсім розтерти. Додати півтора горнятка потертого гострого сиру, 4 збиті яйця, трошки солі, трошки перцю і зілля, яке хто любить. Влити до щедро намащеного маслом (чи олією) посуду і пекти при температурі 350 градусів яких 40-45 хвилин.

Пудинг смачний і гарячий, і холодний.

Десерт з ревеню (рубарбару)

Три горнятка покраяного ревеню (рубарбару) вимішати з покраяними трьома великими яблуками. Додати до цього півгорнятка конфітурів з трускавок і ще раз все вимішати. Висипати до щедро намащеного посуду до печення і рівно розкласти. В окремій мисці вимішати 3 горнятка oatmeal cookie mix, розмішаного з 1/4 горнятка води. Ложкою накидати це “тісто” по яблуках і ревеню. Пекти при температурі 375 градусів 40-45 хвилин.

Дуже смачне, а з морозивом ще смачніше.

Різне

12 серпня 1851 p. Ісаак Зінґер а Нью-Йорку запатентував нову машину до шиття, яка приходила в дію від натискання ногами на педалі. За кількадесят років, на початку 1900 року, Зінґер почав виробляти електричні машини, які не мали собі рівних. Тридцять років тому Зінґера перекупила інша фірма, разом з назвою “Зінґер”. На жаль, теперішній “Зінґер” не дорівнює колишньому.

 * * *

19 серпня 1856 р. Ґейл Борден з Нью-Йорку запатентувала свій винахід – згущене молоко в банках.