Зала Яна Матейка
Університету “Львівська Політехніка”, де проходив Міжнародний Форум, рясніла
вишиванками, в яких були вбрані учасниці. Багатство взорів і кольорів вражало,
і при тім жодної сорочки не було однакової. Це справді: українська жінка – ще
не вивчений у світі феномен.
Представниці жіночих
організацій аргументували унікальність української жінки тим, що вона протягом
кількох поколінь, як на Батьківщині, так і на чужині, зуміла зберегти
національну ідентичність, організуватися в рух, а нині від-стоює Україну в
поважних міжнародних інституціях.
У Львові представниці
жіночих рухів обговорювали питання освіти, що є основою збереження ідентичності
українця за кордоном, розвитку культури, пам’яті.
Один із організаторів
Форуму, директор Міжнародного інституту освіти та культури зв’язків з діаспорою
Ірина Ключковська вважає, що жіночі організації, яких налічується
в Україні 120, мають вчитись у колег з-за кордону відстоювати свої інтереси і
права, гендерну рівність.
“Ми будемо ефективними
лише тоді, коли будемо наші сучасні і потрібні проекти в світовому контексті
розвивати лише на національній основі”, – зазначила Ірина Ключковська.
За роки незалежності
Україна щороку втрачає свій найбільший скарб – українську жінку та
українськість. Адже сучасна трудова міграція має жіноче обличчя, наголосила
Радіо “Свобода” заступник голови Світової Федерації Українських Жіночих
Організацій на Європу, керівник Організації Українських Жінок в Англії Марія Фінів.
У середньому один
мігрант утримує 3-4 членів своєї родини в Україні – таку статистику озвучили на
Міжнародному Форумі промовці.
“Прикро, що з України
виїжджають професіонали, що вони не потрібні Україні. У нас, в Англії, вони
працюють прибиральницями, а лікарі – на будовах. Це сумно, що втрачаються
розумні люди”, – каже Марія Фінів. Але вона розуміє, що люди рятуються від
бідності і хочуть кращого життя для своїх родин.
Нині до Світової
Федерації Українських Жіночих Організацій долучаються і заробітчани. В Європі
вони об’єднались у сім товариств. За словами Марії Фінів, не існує конфлікту
між “старою” та “новою” хвилями міграції.
Після Другої світової
війни до Англії приїхали 30 тисяч українців, із них жінок – півтори тисячі. Після
1947 року все більше прибувало жінок, які через рік об’єднались у жіночий рух. Спершу
вони працювали з дітьми. Кожні 10 років організація змінює напрямки своєї
праці, щоб відповідати викликам сучасного світу.
Представниці Світової
Феде-
рації Українських Жіночих Організацій прогнозують нову, п’яту хвилю міграції з
України, яка вже, по суті, розпочалася. На постійне проживання в Європу
виїжджають молоді люди, які не мають наміру повертатися на Батьківщину і швидко
асимілюються в англомовне середовище. Нові емігранти не хочуть ставати
українською діаспорою, і це питання хвилює світовий жіночий рух.