Лесь Курбас, “літературний

ярмарок” і нові напрями

досліджень в українській літературі

Остання доповідь цьогорічного весняного сезону  Наукового Товариства ім. Т. Шевченка в Торонто відбулася 17 травня у приміщенні галереї КУМФ, що на Блюрі. Доповідач – молода дослідниця-театрознавець Мейґил Фавлер, стипендіант Фонду Петра Яцика при Торонтському Університеті.  В минулому професійна актриса, М. Фавлер особливо цікавиться театром. Її докторська дисертація, яку вона захистила при Прінстонському Університеті у 2012 році, присвячена театрові радянської України міжвоєнного періоду. Доповідь, яку вона представила на засіданні НТШ, була зосереджена на Харкові 1920-х років та ключовій фігурі видатного українського театрального режисера Леся Курбаса. Від самого початку було видно, що науковець захоплений предметом свого дослідження. Неукраїнка з походження, д-р Фавлер чудово володіє українською, як і російською мовами, що дало їй можливість безпосередньо ознайомитися з багатими архівними матеріалами України. Фотодокументи, якими вона ілюструвала свою доповідь, прекрасно відтворювали атмосферу тих років, сповнену захоплюючих планів, далекосяжних проектів, високих надій та безмежного ентузіазму.

На думку М. Фавлер, 1920-ті роки у Харкові були епохою розквіту нової української артистичної богеми. Мистецька еліта – український артистичний бомонд – зосереджувалася у трьох кварталах навколо Театральної площі, де містилися редакції центральних газет, популярні бари та кав’ярні, як-от славнозвісне кафе “Пок”, і де розгортався барвистий “літературний ярмарок”: тут задумувалися, творилися, обговорювалися, продавалися і купувалися літературні твори.

Однак життя артистичного бомонду в радянській Україні мало свої особливості: радянська мистецька еліта була тісно пов’язана з державою і партією. З одного боку, мистці прагнули використовувати державу як у сенсі фінансування їхніх проектів, так і просто працюючи в державному апараті – наприклад, письменник Юрій Смолич був інспектором в Міністерстві освіти. З другого, партійні органи постійно стежили за українськими мистцями, посилаючи своїх інформаторів до осередків літературної еліти. М. Фавлер знайшла в архівах свідчення таких інформаторів, які писали доноси під псевдонімами та знали все про літературну еліту. Таким чином, хоча український радянський бомонд того часу можна в певному сенсі порівнювати з артистичною елітою західного світу, все ж його аж ніяк не можна вважати “публічною сферою” в Габермасівському визначенні цього терміну: по-справжньому вільного обміну ідей у наскрізь політизованому радянському суспільстві ніколи не існувало.

Інша важлива риса, що особливо характеризує Леся Курбаса і створений ним театр “Березіль”, – це транснаціональні зв’язки та міжнаціональні обміни, що стали вирішальними у формуванні феномену Курбасівського театру. Курбас був продуктом Австро-Угорщини, який привіз свою австрійську ментальність спочатку до Києва, а тоді до Харкова. Від самого початку він орієнтувався на Захід, особливо австро-німецьку культуру, а також (у пізніших виставах) і на американський Бродвей. Прикметно, що Курбас цікавився іншими етнічними культурами в Україні, особливо єврейською. Зокрема, у 1921 році він поставив “Макбета” на ідиш у власному перекладі. (Відомо, що останній творчий період життя він співпрацював з Єврейським театром Міхоелса у Москві). 

Доповідь д-р М. Фавлер викликала досить багато питань та спричинила жваву дискусію. Зокрема, видається, що в концепції М. Фавлер переоцінена орієнтація Леся Курбаса  та його театру на російську культуру – вплив Станіславського, про який вона згадувала, насправді не знаходить документального чи художнього підтвердження. Так само, на що вказав професор М. Тарнавський, незрозуміло, як все-таки трактує М. Фавлер театр Курбаса – як “проміжний простір” чи “імперіальне явище” в Україні.

Очевидно, ті чи інші питання є предметом подальшого дослідження. Відрадно, що українська культура викликає серйозне зацікавлення з боку молодих вчених в англомовному світі. Тому від усього серця вітаємо Мейґил Фавлер у колі нових дослідників-українознавців і будемо очікувати від неї майбутніх цікавих розвідок.

Даґмара Турчин-Дувірак,

пресовий референт НТШ

PHOTO

Доктор Мейґил Фавлер