Про “Голос” Марка Роберта Стеха та “Ярмарок в Коломиї” Леопольда фон Захера Мазоха  

Вечори, організовані літературно-мистецьким об’єднанням “Слово”, що функціонує в Торонто при Науковому Товаристві ім. Т. Шевченка, завжди викликають велике зацікавлення в українській громаді. Вони знайомлять слухачів з найцікавішими постатями української літератури минулих часів, а водночас представляють сучасних україномовних письменників Канади та Північної Америки. На вечорі, який відбувся 24 червня у торонтському приміщенні КУМФ, були репрезентовані два надзвичайно цікаві автори – Марко Роберт Стех і Леопольд фон Захер Мазох.

Доктора Марка Р. Стеха добре знаємо як активного видавця електронної Енциклопедії Українознавства, талановитого літературознавця – автора численних есеїв, досліджень, книг. Він веде курси української літератури та культури в Університеті Йорк у Торонто, а віднедавна – і напрочуд змістовну сторінку “Очима культури” в україномовній програмі “Контакт”. Попри всю цю таку різносторонню насичену діяльність, Стех пише романи. Його перший роман “Голос” – власне його і презентував автор 24 червня – був виданий 2005 року і дуже високо оцінений критикою в Україні (за нього Стех отримав Міжнародну літературну премію ім. М. Гоголя 2009 року). Тепер він працює над другою книгою.

Переповідати літературний твір, на мою думку, немає сенсу – його треба читати і осмислювати самотужки. Тим більше, такий роман, як Стехів “Голос”, про який автор передмови Кость Москалець написав, що роман “...спершу відлякує, потім спокушає і, врешті, заворожує своєю ускладненістю”, що цей роман є “докладно скомпонований лабіринт, містична візія, алхімічний акт, взірцева модель індивідуації”... Натомість, дуже цікаво заглянути в лабораторію письменника, дізнатися, як виник задум роману, що спонукало автора до саме такої і не інакшої будови твору, які ідеї стояли поза самим процесом творення художньої матерії. Саме такий шлях обрав Марко Р. Стех: перед тим, як прочитати уривок з роману, він розповів про ті, здавалося б, випадкові події, які і привели до задуму його “Голосу”. Однією з них стала історія, прочитана в “Toronto Star”, про бездомного чоловіка, що блискуче грав у шахи, потім, після того, як замерз взимку на вулиці, втратив пам’ять, а згодом згадав все, окрім одного – вміння грати в шахи. На іншу, чимось суголосну історію, М. Стех натрапив в Лондоні, в “Daily Telegraph”: там надзвичайно успішний і багатий маклер загадково пропав, а потім знайомий впізнав його на паризькій вулиці у замизганій подобизні продавця квитків до порнокінотеатру. Нарешті, ще одна подія-поштовх трапилась у Мексиці, під час спостереженння планерування птахів: за траєкторією їхнього польоту вгадувалася форма вітру – звукової хвилі, а отже, голосу, звідки і постала назва роману. Так з’явився задум твору, де герой вирушає на пошуки знайомого, який несподівано зник, у процесі пошуків натрапляє на рукопис його незавершеного роману, а потім виявляє, що роман той не про зниклого, а саме про нього – того, що його шукає... І надзвичайно інтригуючі вступні ремарки Марка Стеха, і його читання уривку, в якому герой зустрічається з мером невеличкого приморського містечка, викликали величезний інтерес всіх присутніх до цього справді таки визначного, глибоко інтелектуального літературного твору. Приємно усвідомлювати, що наша українська література, не така вже й багата на високоякісну прозу, поповнилася романом, яким може пишатися красне письменство будь-якої країни світу.

Друга частина вечора була присвячена письменникові з радше скандальною славою: Леопольда фон Захера Мазоха пам’ятаємо за промовистий термін “мазохізм”, що увійшов до всіх сучасних підручників психології та психоаналізу. Однак Мазох хоча й був австрійцем і писав німецькою мовою, має прямий стосунок до України, особливо до Галичини. Він не лише народився і прожив значну частку життя у Львові, а й писав про Галичину, галичан та гуцулів і, як виявилось, щиро захоплювався нашим краєм та його мешканцями (особливо мешканками). У вступному слові  Михайло Траф’як розповів про життя і творчість Мазоха, який за життя був дуже популярним і плідним автором більше сотні романів, повістей та оповідань, а згодом – забутим, і асоційованим лише з психосексуальним збоченням, що завдячує свою назву його імені. Тим не менше, Мазох був таки здібним літератором. Недарма в Україні відроджується інтерес до його творчості, перекладені й опубліковані його книжки, засновано Міжнародний фонд Мазоха та навіть у Львові відкрито на його честь кав’ярню і споруджено пам’ятник.

У зачитаних уривках з книжок Мазоха постало надзвичайно барвисте, екзотичне сприйняття автором галицьких образків. З “Ярмарку в Коломиї”, який натхненно прочитала Лада Даревич, виринули картини, що не поступаються пишності баґдадських базарів. У новелі “Опришок”, яку з гумором представив Стефан Ґеник-Березовський, вирисувалась напрочуд гідна і мудра постать старого гуцульського ватажка. Повість “Дон Жуан з Коломиї”, в дотепній інтерпретації Галини Костюк, захопила амурними походеньками місцевого залицяльника. А у “Святі обжинок”, майстерно прочитаному Юрієм Келебаєм, на тлі розкішного сільського пейзажу постав образ розважливого русинського господаря. Найцікавіше для нас, українців, у творах Мазоха – це його майже дитяче захоплення красою нашого краєвиду, побуту, а особливо – наших неперевершених жінок, в яких, на думку письменника, природно злилися Схід і Захід і які він називає гордими, непокірними іспанками слов’янського краю.

Даґмара Турчин-Дувірак,

пресовий референт НТШ

Автор світлин – Дарія Даревич

 PHOTOS

Марко Стех

Зліва направо: Галина Костюк, Марко Роберт Стех, Лада Даревич, Стефан Ґеник-Березовський, Михайло Траф’як, Юрій Келебай