Творчість Василя Копайгоренка

Юлія Полтавська, мистецтвознавець

Яскрава творча манера живопису, за якою легко впізнати роботи Василя Копайгоренка на будь-якій виставці серед творів інших художників, з’явилася у середині 80-х років минулого століття.

Отримавши ґрунтовну професійну освіту в Київському державному художньому інституті, молодий художник розпочав свій творчий шлях, і цей шлях привів його до нового, принципово відмінного від звичних реалістичних методів у живописі. 

Роботи, виконані в новій на той час для художника манері, – “Дівчина у зеленому береті”, 1987 (Велика Британія. Приватна збірка); “Літо”, 1988-1989 (фонди Міністерства культури України) – свідчили про прагнення мистця до органічного поєднання та взаємодії декоративності та змістовності. Згодом були написані картини “Східний мотив”, “Стародавній обряд”, кримська серія “Оголені” (“Ню з птахом”, 1991; “Літо в Гурзуфі”, 1992 та інші), які довели і самому художникові, і глядачам, що він на правильному шляху.

1990 рік став роком заснування відомого в Україні і далеко за її межами художнього гурту “Світовид”, одним із фундаторів і незмінним керівником якого є Василь Копайгоренко. До гурту увійшли відомі українські художники: М. Стороженко, О. Івахненко, В. Шишов, В. Гарбуз, А. Марчук та інші. Поряд з картинами професійних художників експонувалися роботи Марії Примаченко, творчість якої стала для “Світовиду” символічним оберегом. У листопаді-грудні 2010 року відбулася виставка “Світовиду” в Національному музеї Т. Шевченка, присвячена 20-річчю від дня заснування гурту.

Для Василя Копайгоренка виставкова діяльність гурту – підтвердження правоти власних поглядів на сучасний живопис, яке ґрунтується на тисячолітньому досвіді народної творчості. Саме ця концептуальна, позачасова та єдина для всіх видів та жанрів сутність народного мистецтва і стала основою творів Василя Копайгоренка.

Художник свідомо звертається до фольклору, поринає у неспинну творчу інтерпретацію простих та водночас високих зразків народного мистецтва. Невичерпне джерело натхнення мистця – українська  мітологія, прадавні звичаї, пісні, народне мистецтво (“Маковія”, 1993; “Мавка”, 1993; “Лісова пісня”, 1995; “Праматір степу”, 1996; “Святвечір”, 1997).

Використання яскравих відкритих кольорів та професійної майстерності дає змогу створити дивовижний світ, що живе на полотнах мистця ( “Стародавній обряд”, 1983; “Коляда”, 1998).

Інколи мистець використовує умовний і мало притаманний станковому живопису композиційний метод поєднання різних за часом дій  (“Покрова”, 1991). Аналізуючи творчий прийом, використаний для написання полотна, відчуваєш повагу, з якою Василь Копайгоренко підійшов до такої складної теми, знання іконопису і разом з тим оригінальність знайденого художнього рішення. Не менш епічним виглядає полотно “Антоній і Феодосій” (1995). Сакральна тема неодноразово привертає увагу Василя Копайгоренка. Більш пізні роботи “Янголи печуть коровай” (1996), “Юрій Переможець” (2000), “Михайло Архистратиг” (2003) та “Христос Виноградна Лоза” (2005) продовжують її в часі і роблять однією з улюблених тем художника.

Крім уже згаданих, у доробку мистця багато камерних робіт – “Козак”, 2003; “Подорожні”, 2006; “Танок”, 2006; “За роботою”, 2006; “Колисочка”, 2005; “Свати”, 2006; “Лісовик та мавка”, 2006; “Колядницька ватага”, 2009; “Весна”, 2009; “Івана Купала”, 2009; “На пасіці”, 2008; “Весняна пісня”; “Сестри”, 2008.

Цікавим і, безумовно, вдалим експериментом стала спроба мистця перенести авторську живописну техніку у світ площинно-декоративного мистецтва килимарства (гобелен “Несе Галя воду”, 2006).

У 2007-2008 роках Василь Копайгоренко виконав декілька серій робіт (“Українські народні свята”, “Українські пісні”) в авторській змішаній техніці – пастель, сангіна, сепія тощо. Віртуозно володіючи різними методами, художник продовжує пошуки власної самобутності, робить нові відкриття в царині живопису, які допомагають йому постійно збагачувати багаторічний творчий досвід.

Серед робіт, написаних художником за останні роки, – “Святі гори”, 2007; “Юрій Переможець”, 2009; триптих “Захисники землі української”, 2010; “Розкажіть діду”, 2010; “Козаки на морі”, 2010; “Їхав козак на війноньку”, 2010; “Ой, чумаче”, 2010.

Василь Копайгоренко вважає одним із найважливіших напрямків своєї творчості збереження спадщини рідного народу, він не прагне копіювати зразки народного мистецтва, він створює своє, нове, а це під силу  лише тим, у кого в серці живе справжнє відчуття власного коріння.