І

У сорокову річницю відходу у Вічність

11 травня 1970 року відійшов від нас у Вічність

св. п. інженер  Володимир Коссар

учасник Українських Визвольних Змагань,
Командир 5-ої Сокальської Бригади УГА, член УВО і Сенату ОУН,
засновник Української Стрілецької Громади і Українського Національного Об’єднання в Канаді,
довголітній голова Крайової Екзекутиви УНО, почесний член Президії УНО,
ініціатор і співзасновник Комітету Українців Канади,
довголітній заступник президента Централі КУК,
довголітній член Дирекції Осередку Української Культури й Освіти,
довголітній член Редакції “Нового Шляху”,  член Видавничої Спілки “Новий Шлях”, 
член Українського Визвольного Фонду, член Українського Відділу Канадсько-Королівського Леґіону,
довголітній головний контролер Українського Народного Союзу,провідний український діяч на рідних землях України і в Канаді

Хай світла пам’ять про інженера Володимира Коссара завжди живе між нами!

Володимир Коссар належав до плеяди молодої галицької інтелігенції, яка не завагалася взяти в руки зброю, щоб вибороти волю і державну незалежність українському народові, і яка після невдалого висліду збройної боротьби не заламалась, а продовжувала боротьбу в нових умовинах і новими засобами. І на цьому новому етапі боротьби і праці відзначився Володимир Коссар як великий та небуденний діяч.

Народився Володимир Коссар 23 листопада 1890 р. у селі Русилові, повіт Камінка Струмилова, де його батько був учителем. У 1902 р. вступає до реальної гімназії у Львові, яку закінчує матурою у 1909 р. Вже в середній школі, до якої вступив, називаючи себе “русином”, розвивається національна свідомість В. Коссара, і він стає членом нелегальної української студентської організації. Після закінчення середньої школи вступає В. Коссар до Хліборобської Академії в Дублянах, що була агроно­мічним відділом Львівської Політехніки. Молодий Коссар любив спорт і вже під час своїх студій у Львові був активним у “Соколі-Батьку”. Закінчив­ши Академію у 1912 р., В. Коссар відбуває протягом одного року військову службу в австрійській армії, де закінчує восьмимісячну старшинську школу. По повороті до Галичини Товариство “Просвіта” затруднює його як викладача агрономії на своїх Зимових Господарських Курсах.

З вибухом Першої світової війни покликають В. Коссара до служби у празькому піхотному полку, з яким йде спочатку на російський, а потім на італійський фронт. Два рази пораненого, а третій раз контуженого В. Коссара військова лікарська комісія звільняє від польової фронтової служби, і його як агронома висилають до Каринтії на пост управителя великого господарства, яке постачало харчі до військово­го шпиталю. На прохання В. Коссара його переводять на подібну працю до Галичини, де він мав зголоситися 1 листопада 1918 р. Приїхавши того дня до Львова, опинився поручник Коссар у вирі Листопадового Зриву і відразу отримав наказ виїздити на північ та на   доручення Української Національної Ради “перевести роз-зброєння австрійських і угорських військ, перебрати владу в українські руки та негайно творити українські військові частини”. Це завдання В. Коссар успішно виконує.

Так почалася активна військова служба молодого поручника в рядах Україн­ської Галицької Армії. В тих бурхливих воєнно-револю­ційних часах довелося тоді вже сотникові В. Коссареві служити на різних військових постах аж до 1920 р.

Після програних Визволь­них Змагань опиняється В. Коссар у польському таборі інтернованих українських вояків у Підволочиськах, звідки втікає на Словаччину, і тут починається його період “скитальщини”. Влаштовується на працю в Міністерстві Земледільства, яке його висилає до Ужгороду в Закарпатській Україні. Тут він працює у відділі господар­ської освіти, а водночас професором в Учительському Семінарі в Ужгороді, директором якого був о. д-р Августин Волошин, пізніший президент Карпатської України, як також викладає господарські предмети на Греко-Католицькому Бого­словському Факультеті. У 1922 р. одружився з учитель­кою Франкою Якш, яка також опинилася в Закарпатській Україні внаслідок пересліду­вання з боку польської поліції як   “політично небезпечна”. Працюючи в Ужгороді, В. Коссар постійно працював над поглибленням свого фахового знання. У 1923 р. здобуває диплом інженера господарських шкіл. Однак несподівано і без подання причин, з наказу   чеського віце-губернатора звільнено В. Коссара з праці з наказом негайно залишити Карпатську Україну. Він    виїздить до Праги, звідти під кінець квітня 1927 p. – до Канади, до міста Саскатуну в Саскачевані. У Канаді працює перших два роки робітником на чужій фармі, відтак купує свою власну під Саскатуном.

Одержавши ступінь маґістра економіки, у 1935 р. влаштову­ється на працю як агроном-дослідник у Саскачеванському Університеті, де працює до 1942 року. Але, крім праці на прожиток, інж. В. Коссар дуже цікавиться українським життям у Канаді і поза нею і тому незабаром включається із притаманним йому ентузіазмом і працьовитістю у суспільно-громадську та політичну працю. Він стає одним із членів-засновників Української Стрілецької Громади, Видавництва “Новий Шлях” та Українсько­го Національного Об’єднання, будучи душею їх діяльности.

У 1937 р. його обрано головою Крайової Екзекутиви УНО Канади, яку він очолював аж до 1954 р. За його головування Українське Національне Об’єднання зазнало найбільшого розкві­ту і начисляло близько трьох десятків філій УНО та широку мережу Братніх Організацій (Українська Стрілецька Громада, Організація Українок Канади, Молоді Україн­ські Націоналісти та Український Одноцентовий Фонд). Він був основоположником не тільки УСГ та УНО, але також і Фонду Допомоги Українцям Канади, Осередку Української Культури і Освіти та інших. Від 1954 року він є також редактором “Нового Шляху” з питань агрокультури, а в 1950 р. з причини відходу тодішнього управителя видавництва перебрав на себе адміністрацію “Нового Шляху”, провадячи її протягом майже цілого року, доки не знайдено нового управителя.

Українське Національне Об’єднання Канади завжди сповідувало основний постулат Україн­ського Націоналістичного Руху, до якого воно належить, а саме ставлення загальнонаціональних і загальногромадських інтересів понад групові. УНО вважало і вважає, що успіх в нашій праці для добра українського народу і навіть для добра нашої прибраної батьківщини – Канади зможемо осягнути тільки спільними силами, тільки при конструктивній співпраці усіх свідомих українців, тільки визнаючи пріоритет загального понад інтересами вузько партику­лярними. Тому, виходячи з такої засади, інж. В. Коссар і УНО спільно з о. д-ром В. Кушніром і Братством Українців Католи­ків започаткували акцію творення спільного Репрезентаційного Комітету Українців Канади (РКУК), який би репрезентував і координував працю у спільних справах усіх українських національних організацій в Канаді. Завдяки наполегливості і громадській зрілості цих двох ентузіастів громадської співпраці, при підтримці їх організацій, вдалося перебороти поважні початкові труднощі, і в листопаді 1940 року дійшло до створення Комітету Українців Канади (КУК), який ось уже понад 70 років діє як центральне репрезентативне і координаційне тіло українців Канади. Протягом двох років займав інж. В. Коссар пости другого заступника президен­та і координатора. А коли створилася Пан-Американська Українська Конференція (ПАУК), яка була природним завершенням континенталь­ної єдности українських громад, В. Коссар посів також пост її координатора.

Від 1950 до 1966 р. був інж. В. Коссар головним контролером Українського Народного Союзу, від 1955 теж його головним організатором на Канаду, а від 1960 p., коли в Торонто засновано Канадську Канцелярію УНСоюзу, – її директором.

До інших заслуг інж. В. Коссара варто додати і те, що він за одобренням УНО і його Братніх Організацій дав в часі Другої світової війни ініціативу до заклику, щоб українці вступали добровольцями до армії Канади.

Завдяки цій акції та престижеві інж. В. Коссара як провідника організованих українських націоналістів у Канаді УНО і БО змогли відбити всі доноси і закиди комуністів про нібито ні­мецьку агентурність цих наших організацій. Що більше, після війни УНО було однією з перших українських організацій, що отримала як признання свій домініяльний (федеральний) чартер. Не меншою заслугою інж. В. Коссара була підтримка Українським Національним Об’єднанням, яке він очолював, акції допомоги українським скитальцям.

Окрім того, УНО і його голова інж. В. Коссар чимало спричинилися до зміни урядового наставлення до полонених вояків І Дивізії УНА.

Л. Філь, “Новий Шлях”
27 грудня 1980 р.

 PHOTO

Група старшин 5-ої Сокальської Бригади Української Галицької Армії під командуванням Володимира Коссара (п’ятий зліва). 5 лютого 1920р., м. Чечельник на Поділлі