П’ять колосків, що налиті кров’ю

По всьому світу, де живуть українці, відзначали День Пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 pp., що були наслідком тоталітарного режиму комуністично-радянської влади. Цей режим був штучно насаджений, щоб знищити українців, тобто - Ґеноцид. За розкрадання державного майна, за знайдених п’ять колосків на стерні – розстріл.

Десять мільйонів людей загинули голодною смертю.

Україна пам’ятає, світ визнає.

Дуже прикро, що Віктор Янукович, керівник Української Держави (тяжко назвати Президентом України) не визнав, що це – Ґеноцид.

Московські більшовики окуповували Україну, забирали і вивозили з неї всі харчові продукти. Страшний голод охоплював чимраз ширші області України, навіть ті, де був добрий врожай. Україну грабували різними способами. А ще плановим розкуркуленням заможних селян, тобто позбавленням всього їхнього майна.

Голод в Україні був викликаний політичними обставинами. В цілій системі злочинів комуністичної влади, заподіяних нашому народові, це був найбільший злочин.

Це ж замучено 10 мільйонів ні в чому невинних українців. Замучено ради того, щоб решту українського народу, що перейшов ці муки, обернути на масу покірних рабів, до нечуваного морального занепаду.

Система цього новітнього рабства і практиковані методи – терор, насильство, тортури, карання смертю, тюрми, заслання, примусова праця, концтабори, переслідування. Про це стало відомо всім нам і цілому світові .

А тим часом без спротиву українські хлібороби йшли в могили і несли зі собою скостенілих дітей.

Нехай ці події стоять перед нашими очима і вічно нагадують нам про свідоме планове знищення українського народу комуністичним окупантом.

На сьогоднішній день ще залишились очевидці.

У домівці Філії УНО Торонто-Захід також вшановували жертв Голодомору 1932-1933 рр.

Багато правди ми дізнались від довголітньої членкині-посестри, яка пережила голод, вельмишановної Валентини Подаш.

На запрошення голови Відділу ОУК Торонто-Захід Тані Прокопів завітав очевидець страшного голоду Микола Латишко, який поділився своїми спогадами. Довгі роки на чужині не зламали і не змінили його безмежної любові до України, її мови, пісні, традиції. Микола Латишко народився в родині учителів на розлогих степах української Херсонщини, заледве переживши Голод-Ґеноцид 1932-1933 рр. Через постійні утиски Совєтської влади родина Латишків переїхала на Чернігівщину, а пізніше на Сумщину. У 1949 р. приїхав до Канади. У вільний час співав на сценах Канади і Америки, а також почав писати вірші. Стиль і жанр його творчості різноманітні. Багато з його поезій насичені безмежною тугою і любов’ю до Батьківщини – Україниі її боротьби за самостійне і ні від кого незалежне існування.

Нехай цей страшний і непростимий злочин ніколи не забудеться у свідомості і залишиться в серцях майбутніх поколінь. Протягом довгого часу змагається дух сатани з Правдою Божою. Вона оживає за душі праведних, замучених голодом.

Люба Романишин,

кореспонденційний секретар

Відділу ОУК Торонто-Захід

 PHOTOS

1 - Микола Латишко, свідок Голодомору 1932-1933 рр. в Україні

2 - Валя Подаш, свідок Голодомору 1932-1933 рр. в Україні