“Марія” Уласа Самчука

Оксана Бризгун-Соколик

З болем у серці згадуємо трагічне 75-ліття страшного Голодомору в нашій Україні. Голодомору, затаюваного московським режимом донедавна перед цілим світом. І прочитуємо ще раз і ще раз першу книжку про Голодомор, епічно спокійну, вражаючу своїм змістом. Книжку, якій також 75 років.

 Молодий 28-літній письменник-емігрант у Празі відчував і переживав ці нелюдські події в його Батьківщині.  Ще у 1933 році написав невеликий, але вражаючий глибиною твір “МАРІЯ”.

Улас Самчук. Свій твір “Марія” письменник присвятив “Матерям, які загинули голодовою смертю на Україні в роках 1932-1933”. Книжка вийшла у Львові в “Українській Бібліотеці” І. Тиктора у 1934 р. У тому самому Львові, де молодий М. Лемик, член ОУН, щоб звернути увагу світу на Голодомор, надіючися на голосний суд, свідомо іде на смертний присуд, стріляючи в дипломата консульства СССР у Львові.

Марія прожила 26,258 днів...  Цього останнього дня вона засинала з голоду, покинута, сама... Перед її очима пробігали ці тисячі днів її життя. Сирітка, наймичка, подружжя, смерть перших дітей...  А потім син Демко гине на фронті у Першій світовій війні. Син Лаврін, петлюрівець, каже: “Тату, але ж ми козаки. Москва зруйнувала нашу Січ...” Син Максим відрікається від брата, що сидить у в’язниці, від батьків, яких виганяє з власної хати: “...Звів нагана, бацнув раз, і другий, київський образ розсипався на скалки. Скам’яніла Марія не поверне язиком. – Ну, что ж, мать?   Чево таращіш глаза? Ідола Твоєго разстрєлял...”

У доньки Надії чоловіка забрали. Її доня Христинка вмерла з голоду. Надія рештками сил кінчає своє життя. Але її мати, Марія, вже того не знає... “Довго виривалася з життя Марія. Мідяне холодне сяйво місяця облило її опухлі ноги... І настала ніч.  Ніч вічности...”

У 75-ту річницю Голодомору, заплямованого Москвою та безсердечно виконаного Кагановичем, вшановуємо молитвами 10 мільйонів, а може, і більше, невинно загиблих жахливою смертю наших сестер і братів у багатій Україні – хлібниці Європи. Скільки там було дітей? Скільки талановитих  осіб – невідкритих талантів найрізніших професій? Скільки матерів – продовжувачів роду...

Самчук назвав книжку “Хроніка одного життя”. Та образ Марії яскраво змальовує не тільки життя “звичайної людини”, а змальовує події та настрої тих часів,  змальовує трагічну долю України. Так би хотілося побачити “МАРІЮ”, поширену тисячами в Україні. Може б, тоді комуністи і всякі симоненки та інші засліплені з більшою повагою, зрозумівши нарешті правду, говорили про наше минуле. Перекладена була “Марія” на німецьку мову, але, на жаль, свіжо надрукована, була збомбардована ще в друкарні. Перекладена на французьку мову, заборонена комуністами у Франції, залишилася лише в кількох примірниках. Хотілось би побачити її знову в тих мовах, а головно в англійській. Епічно спокійна розповідь про 26,258 днів життя Марії напевно допомогла б неукраїнцям легше зрозуміти варварство та безоглядність московського режиму, так довго схвалюваного і толерованого західним світом.

Відбувся трагічний жидівський голокост. Жиди зуміли тисячами фільмів, книжок, телевізійних передач та іншим освідомлювати світ про своє горе. Вони зуміли прикликати до відповідальности – і досі це роблять – винних, підозрілих та не завжди винних осіб. Шкода, що минає 75 років національної трагедії і ми не спромоглися притягнути до відповідальности тих, які так садистично винищували наш нарід. Як добре, що тепер, у 75-ту річницю трагедії, акція “Незгасима свічка” привертає увагу світу до нашого минулого. Ми пам’ятаємо! А світ мусить знати!