Справа від семи до десяти мільйонів

7 листопада 2003 року двадцять п’ять держав-членів ООН видали Заяву до 58-ої Сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй (a пізніше ще чотирнадцять країн-членів підписали заяву або прислали листи підтримки), яка була передана генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй Постійним Представництвом України до ООН. Нижче подаємо витяг із Заяви:

У колишньому Радянському Союзі мільйони чоловіків, жінок і дітей стали жертвами жорстоких дій і політики тоталітарного режиму. Голодомор – Великий Голод 1932-1933 років в Україні – забрав життя від 7 до 10 млн. ні в чому не винних людей та став національною трагедією для українського народу. У цьому зв’язку ми беремо до уваги заходи з нагоди сімдесятої річниці Голоду, зокрема заходи, організовані Урядом України.

10 листопада 2003 року Світовий Конгрес Українців видав Заяву на підтримку та в пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. У Заяві, яка була розповсюджена в ООН, було сказано:

У цьому році відзначаємо 70-ліття насильного Голоду 1932-1933 рр., спричиненого радянським режимом, під час якого загинуло від 7 до 10 мільйонів українців.

29 січня 2008 року Комітет Організації Об’єднаних Націй по неурядових організаціях під час своєї чергової сесії 21-30 січня 2008 року розглянув чотирирічний звіт СКУ за 2003-2006 роки та надав наступні питання для подальшого вияснення:

1) Яка позиція Вашої організації щодо спільної заяви про Голодомор, що була висунута на 58-ій Сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй?

2) Якими джерелами Ви користувалися, подаючи кількість жертв Великого Голоду у своїй заяві?

30 січня 2008 року СКУ дав таку відповідь:

Дякуємо за Ваш розгляд нашого чотирирічного звіту і особливо за зацікавлення питанням Великого Голоду – Голодомору.

Позицією СКУ щодо спільної заяви про Голодомор, яка була зроблена під час 58-ої Сесії Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, є важливість визнання цієї великої трагедії людства майже сорока країнами світу. Більше того, ми відчуваємо, що це був важливий початковий крок у визнанні цієї події геноцидом у рамках визначення цього слова Конвенцією Геноциду 1948 року. СКУ допоміг Постійному Представництву України до ООН з цією Заявою, зробивши деякі пропозиції. За основу, звичайно, було взято остаточний текст заяви Представництва.

Кількість – від семи до десяти мільйонів – наведену в нашій Заяві 10 листопада 2003 року, було взято з різних джерел, таких як: книга Роберта Конквеста “Жнива скорботи”, остаточний звіт Комісії Конгресу США по Голоду в Україні та з даних, одержаних Міжнародною Комісією визначних міжнародних юристів, скликаних Світовим Конгресом Українців, які представили свій остаточний звіт у 1990 році. Кількість 7-10 млн. включає сім мільйонів з території колишньої Української РСР та три мільйони з інших територій СРСР – з Кубані, Північного Кавказу в Росії та Казахстану. Регіони за межами Української РСР, де найсильніше лютував Голод, у переважній більшості були густо заселені українцями. Звіт Міжнародної Комісії включає статистичні дані, взяті з двох переписів населення СРСР про етнічне населення до і після Голоду 1932-1933 рр., які підтверджують вищеназвану кількість.

5 лютого 2008 року на адресу СКУ прийшло повідомлення від Секції неурядових організацій ООН:

Повідомляємо Вас, що Комітет нeурядових організацій на черговій сесії 21-30 січня 2008 року вирішив відкласти розгляд чотирирічного звіту Вашої організації Світовий Конгреc Українців та його діяльности за період з 2003 до 2006 р. Комітет продовжить розгляд Вашого звіту під час відновленої сесії 2008 року, проведення якої заплановано на 29 травня – 6 червня 2008 року, про що ми повідомимо Вас.

Кількість жертв Великого Голоду 1932-1933 рр. є предметом багатьох дискусій та різних оцінок. Знаємо щонайменше дві декларації, які цікавлять нас. Вінстон Черчилль у своїх мемуарах, опублікованих у 1959 році, посилається на розмову з маршалом Сталіним у серпні 1942 року про жахи війни у порівнянні з політикою введення колективних господарств. У ході розмови, як стверджує Черчилль, Сталін, говорячи про проведення колективізації, підняв дві руки зі словами: “Десять мільйонів – це було жахливо”.

Вільям Странг, дипломат Бри-
танського Посольства у Москві, згадував про розмову з горезвісним радянським захисником, журналістом Волтером Дюранті, у той час репортером газети “Нью-Йорк Таймс” у Радянському Союзі, який заперечував Великий Голод.

Містер Дюранті думає, що цілком можливо, що безпосередньо через нестачу продуктів харчування та у зв’язку з викликаними цим наслідками в Радянському Союзі загинуло 10 млн. людей за останній рік.

Д-р В. Горслі Ґант, завідуючий медичним відділом в Американській адміністрації фонду допомоги, Ленінградського підрозділу (1922-1923 рр.), співробітник лабораторій Павлова (1925-1929 рр.) та член медичної школи в Університеті Джона Гопкінса, повернувся до СРСР у 1933 році, щоб продовжувати роботу з Павловим. У 1936 році він видав “Медичний огляд у Радянській Росії: результати першого п’ятирічного плану” у „Британсько-Американському Журналi”. У своєму листі від 6 березня 1964 року до Дани Ґ. Далримпл з Відділу сільського господарства США він, вказуючи, що радянський уряд заборонив кореспондентам подорожувати з Москви чи Ленінграду до віддалених районів країни, писав:

Однак як вчений я мав дозвіл на поїздки за межі міст і міг говорити з лікарями, які давали мені звіти з перших рук як про голод, так і про епідемії. Останні були наслідком голоду. Ваші найвищі оцінки жертв голоду є десять мільйонів, у той час як я маю інформацію, одержану секретно від радянських можновладців у Росії, що максимальна цифра сягає п’ятнадцяти мільйонів.

Відомий британський історик Роберт Конквест у своїй книзі “Жнива скорботи” оцінює загальну кількість жертв Голодомору 1932-1933 рр. у 7 млн., з яких 6 мільйонів українців. Крім того, він вважає, що в результаті розкуркулення на території СРСР з 1930 по 1937 рр. загинуло 4 млн. людей. Українців вважали основними противниками розкуркулення. Близько 80% з тих 4 мільйонів були українці, що означає, що у 1930-1937 роках загинуло більше ніж 9 мільйонів українців від Голодомору та розкуркулення. Різницю між смертю від голоду та смертю від розкуркулення, на наш погляд, важко встановити.

У своєму звіті до Конгресу США, прийнятому і поданому у 1988 році, Комісія Конгресу по Голодомору в Україні подала кількість жертв українців у широкому діапазоні з кінцевою цифрою, що перевищує 8 млн. Джеймс Мейс, виконавчий директор Комісії Конгресу, раніше писав про кількість у 7,5 млн.: “Насправді ця цифра може бути вищою. Загальна кількість жертв Голодомору у 10 млн., здається, була поширена серед радянської еліти...”

У звіті Міжнародної Комісії розслідування Голодомору в Україні 1932-1933 років за 1990 рік зроблено висновок, що остаточна кількість жертв Голодомору в Україні була не меншою ніж 4,5 млн. та приблизно 3 млн. за межами України, отже, усього не менше як 7,5 млн.

У своєму висновку Міжнародна Комісія розслідування Голодомору 1932-1933 років в Україні посилається на два переписи населення у СРСР, один у 1926 році, другий у 1939-му.

Важливо додати, що у 1937 році був детальний та повний перепис населення, який засвідчив величезну втрату людей, якою супроводжувався Голодомор, а також зазначити те, що Сталін приховав результати, а відповідальних за це офіційних осіб було негайно заарештовано та страчено.

У будь-якому випадку, перепис населення 1926 року, який не заперечується, говорить про те, що у 1926 році було 147 млн. жителів, серед них 31 млн. українців і 116 млн. неукраїнців. У переписі населення 1939 року, який був офіційно санкціонований, загальна кількість населення становила 170,5 млн., з них 28 млн. українців, а 142,5 млн. неукраїнців. Це означає, що фактично населення України за той час зменшилося приблизно на три мільйони, у той час як неукраїнське населення виросло на 26,5 млн., або на 23%. Якщо цей відсоток росту застосувати до українців, то у 1939 році українців мало бути 38 млн. Таким чином, бачимо, що у порівнянні населення України зменшилося на 10 млн.

Деякі науковці твердять, що в результаті сталінських чисток у кінці 1937 року і в 1938 році загинула непропорційно велика кількість українців, особливо у виправно-трудових таборах. Отже, статистика перепису населення 1937 року є дуже важливою для встановлення жертв самого Голодомору. Розпад СРСР та відкриття архівів висвітлили приховані результати перепису населення 1937 року. Згідно з цим переписом кількість українців у СРСР у 1937 році становила 26,4 млн., що майже на 5 млн. менше, ніж у 1926 р.

Це вже само по собі є приголомшуючим. Коли ще взяти до уваги, що природний приріст неукраїнців у СРСР з 1926 до 1937 року був 17%, кількість українців у 1937 році повинна б становити 36,5 млн. З цього можна зробити висновок, що за період з 1926 до 1937 р. кількість усіх українців у СРСР порівняно зменшилася на 10,1 млн. Зрозуміло, оцінюючи кількість самих жертв, від такого обчислення треба мінусувати ненароджених дітей тих жертв.

Встановити точну кількість жертв будь-якого злочину проти людства чи геноциду неможливо головним чином тому, що злочинець намагається щось приховати та через різні переміщення населення і т. п. Це відноситься до колишнього СРСР, де чистки документів та людей, які мали доступ до них, були нормою. По сімдесяти п’яти роках ці намагання є ще більш проблематичними. Незважаючи на це, оцінка жертв у 7-10 млн. представляє відносно докладну картину кількости жертв, які втратила українська нація від Великого Голоду (Голодомору) 1932-1933 років.

Аскольд Лозинський, президент СКУ