Спочатку ремонт

 “Спочатку ремонт”, – говорить голова Об’єднання Українців у Польщі Петро Тима про головний виклик, перед яким стоїть організація як власник Народного Дому в Перемишлі. Дотеперішні концепції функціонування установи не мали шансів на реалізацію, оскільки не було акту власності, тому нині все починається з нуля.  

– Коли процес закріплення Народного Дому в Перемишлі за українською громадою, розписаний на десятки років, набув прискорення?

– Вирішальним моментом була зміна урядової коаліції 2007 р. Головна Управа ОУП і перемиська громада збільшили тоді зусилля для інформування уряду, парламентаріїв та місцевих перемиських політиків про необхідність чіткого вирішення справи НД.

Відповідні листи були направлені, зокрема, прем’єр-­міністрові Дональду Тускові, сеймовій комісії національних та етнічних меншин, голові міжпарламентської польсько-­української групи Томашеві Ленцу та іншим. Я переконаний, що особисте рішення Д. Туска вплинуло на те, що уряд почав працювати над виконанням розробленого вже раніше варіанту, згідно з яким ґміна Перемишль, отримавши взамін іншу нерухомість, мала повернути будинок НД. Була низка інших чинників – наприклад, голова польського уряду тоді однозначно заявив, що справи української меншини в Польщі не можна ставити в залежність від стану вирішення клопотань поляків у Львові щодо їхнього центру культури.  

– А яку роль у цьому виконав офіційний Київ?

– Щонайменше від 2004 р. у процес активно включилися посли України, причому найбільший внесок зробив, мабуть, Олександр Моцик, який очолював Посольство України у Польщі протягом 2006–2010 рр. Він ставив цю справу перед державними та самоврядними установами Польщі, шукаючи різних розв’язань, бо остаточно реалізовані були не єдиними з можливих. Посольство вело тоді безліч переговорів, ряд питань консультувало з нами, деякі пропозиції висувало безпосередньо від себе. Розумію також, що ці ініціативи узгоджувалися з Міністерством закордонних справ України.

– Справа НД протягом певного часу пов’язувалася з питанням будинку для поляків у Львові. ОУП часто критикувало пропонований принцип взаємності та водночас підтримувало прагнення львівської польської діаспори. Чи Ви отримали якість сигнали, що повернення НД вплинуло на вирішення їхніх клопотань?

– Ми постійно наголошували, що постулати й права українців – громадян Польщі та поляків – громадян України – це зовсім різні питання, які завжди повинні розглядатися окремо. У минулому брак рішення щодо справ у Львові використовувався як привід для того, щоб не шукати розв’язання в Перемишлі. Таким чином, нас поставили в тупик. Внаслідок цього народилася ідея спільної заяви ОУП та Федерації польських організацій в Україні до президентів двох держав. Це мало показати, що проблеми існують, крім того, вони потрапили тоді в найгірше з можливих положень – застрягли. Однак щодо Польського дому у Львові “польська модель”, яка застосовується у випадку НД (тобто з підключенням столиці та центральних органів влади),  в Україні не спрацювала. Розв’язання на даний момент немає. Проте його треба й надалі шукати.

– Що факт підписання акту власності на НД змінює в організованому житті українців у Польщі?

– Це виклик, хоч би тому, що досі ми не стояли перед проблемою виконання настільки великого й коштовного ремонту (він обійдеться приблизно у 3 млн. злотих). Також немає готової формули функціонування установи, відповідник якій у Польщі не існує. Народний Дім – це не просто будинок. Це символ різних періодів присутності українства на Надсянні. І тому наша організація, так як раніше повинна була займатися процесом повернення будинку, зараз мусить докласти всіх зусиль для створення у ньому повноцінного центру для всіх українців Польщі. Є також питання використання такого козиря, як близькість польсько-­українського кордону.

– Отже, на чому базуватиметься філософія функціонування цієї установи?

– Усі наші дотеперішні проекти перевірялися життям. Наприклад, спроби пошуку європейських коштів на НД загалом чи безпосередньо на згадуваний ремонт переважно сходили нанівець з банальної причини: ми не були юридичним власником будинку. Тому тепер усі концепції повинні будуватися з нуля. Це стосується як нашої громади, так і польських державних установ, України й української діаспори, яким теж не байдужа тема НД. Співпраця всіх згаданих суб’єктів з паралельним використанням європейських коштів мусить зосередитися на виконанні ремонтних робіт – передусім з огляду на трагічний стан будинку. Ремонтно-адаптаційна стратегія поділена на кілька років. Матимемо також справу з обмеженнями, що виникають з факту закупівлі будинку з 99% боніфікацією: у будинку не можна виділити місця на ведення комерційної діяльності. Хоч це деякою мірою відкрите питання: бо запис у законі – це одне, а друге – його інтерпретація, над чим якраз працює наша юристка. Мусимо також вирішити, як виглядатиме система управління будинком, хто це здійснюватиме і з чого він буде утримуватися – поки що обдумуємо різні розв’язки. НД юридично  буде власністю ОУП, натомість систему функціонування цієї структури в майбутньому треба будувати з нуля. З якою матерією маємо справу, видно на такому прикладі: минулого року перемишляни подали документи на оформлення в частині будинку готелю й оренду приміщення під банк, що мало гарантувати кошти на утримання. Ідея правильна, проте ми отримали інформацію, що це може бути перепоною на шляху продажу нам будинку за 1% його вартості, і  згадані проекти слід було відкласти на полицю.

– Але певні витрати, як-от комунальні оплати, нараховуватимуться відразу.

– Так, і їх буде багато, зокрема тому, що будинок ніколи не був застрахований. Для поточного функціонування використовуватиметься схема, що діє при утриманні інших приміщень ОУП, – кошти з ґрантів, державних дотацій та інших джерел.

– Як уже згадувалося, тепер найважли­вішим є ремонт. Чи існують щодо цього чіткі домовленості з польським урядом або українською владою?

– Як і з усією концепцією функціону­вання НД, у цьому випадку теж почне­мо діяти, лише маючи на руках акт влас­ності. Його брак, нагадаю, часто ставав приводом для відкладення питання до­помоги на майбутнє. Наші минулорічні клопотання, а конкретно щодо кошто­рису, без юридичного підтвердження права власності зависли в порожнечі, тому нині кожен з пропонованих ко­лись шляхів треба перевіряти заново. Напевно, проголосимо загальнопольську збірку та будемо шукати підтрим­ки серед закордонного українства. Ві­домо, що з одного джерела не вдасться задовольнити всі потреби.

                                                       Розмовляв Григорій Сподарик

  “Наше слово”, №13,

27 березня 2011 року   

PHOTO

Голова Об’єднання Українців у Польщі Петро Тима