Незабутня пані Ліда
Горем прибита родино, жалібна громадо,
дорогі подруги і друзі-студійці. Я маю важке завдання прощати нашу улюблену
пані Ліду від Студії Мистецького Слова, від її студійців, яким вона присвятила
майже половину свого життя. Правда, пані Ліда прожила майже 94 роки, буйні,
життєрадісні роки. Одначе жаль обгортає нас, бо сьогодні її вже нема. Для нас,
здається, закінчилась ера. Керівництво СМС вже на тому світі, починаючи від
Ліпи Добровольської і Йосифа Гірняка, пані Олі Івасівки, пані Роми Прийми
Богачевської, проф. Ігоря Соневицького. Їх склад у Небі сьогодні доповнила пані
Ліда. Не знаю, чи вона дивиться з небес на наше зібрання сьогодні, бо надходять
Шевченківські дні, і, певне, треба організувати пробу в Небі, одначе там уже з
участю самого Тараса Шевченка. Одначе чи слухає пані Ліда, чи ні, дозвольте
сказати декілька слів у сторону моїх колег студійців та в їхньому імені.
Пані Ліда була
непересічною представницею непересічного, а мабуть, найкращого покоління в
історії, мабуть, не тільки нашого народу. Пані Ліда виростала між двома війнами
у найважчих умовах, бо її земля була фактичним полем бою. Буденні пригоди
дитинства для неї і її покоління були чужими. Вона була студентка, активістка
(член юнацтва ОУН). Пізніше співачка, а відтак актриса. Опісля життя зовсім
змінилося, і треба було будувати нове. Прибула на чужину, займалася іншим
ділом, працюючи для того, щоби фізично прожити, та більше того – оплатити це,
чим жила її душа.
Для нас, її
студійців-учнів, запам’яталися три зображення пані Ліди. Вона була нашою
учителькою. З її уст ми вивчали українську мову і літературу. Перше треба було
вимовити „Був собі цебер, та перецеберився на маленькі перецеберенята” чи
„Дубові дрова дід рубає, в дворі під старим, а дітвора допомагає, носити дрова
з двору в дім”. Опісля вивчити Шевченка, Франка, Лесю Українку та інших.
Вивчивши, можна було
готуватись виходити на сцену. Тут з’являлась пані Ліда як режисер, зі завданням
багато важчим, ніж мав Лесь Курбас, який був режисером справжніх акторів. Пані
Ліда була режисером дітей, які могли тільки мріяти бути акторами.
Врешті, своєю
відданістю та невтомною працею пані Ліда була прикладом до наслідування для
усіх її студійців.
Одна із п’єс, котру
пані Ліда поставила майже на професійному рівні, хоча з аматорським складом, це
– поема Івана Франка „Іван Вишенський”. Там є такі слова, де Україна через
своїх посланців звертається листовно до Івана Вишенського:
Поверни ти на Вкраїну,
загрівай нас своїм словом,
будь між нами, мов та ватра,
у кошарі пастухів.
Ватра, що холодних гріє,
Дає світло серед ночі
І лякає злу звірюку,
Душі радує живі.
Мені здається, що,
від її виїзду, в душі і серці пані Ліди Україна так само зверталася – загрівати
українську молодь своїм словом, її гріти, давати їй світло серед ночі та її
живі душі радувати. Це прохання від своєї України пані Ліда не те що виконала,
але й перевиконала. Приходить на думку притча про таланти зі Св. Письма. Пані
Ліда не закопала свої таланти, вона їх помножила сотні разів.
Ми, її студійці,
прийшли сьогодні сказати „Дякую” і скласти обіцянку користатись цим знанням та
вмілістю, які пані Ліда нам передала, та старатись жити нашим життям бодай
трішки подібно, як жила вона. Дякуємо Вам, пані Лідо! Ми Вас не забудемо!