“Живи, працюй і пам’ятай, Що в тебе є свій рідний край”

24 лютого 2013 року в Українському Культурному Центрі на 83 Christie в Торонто Комітет Українок Канади провів Свято Героїнь під назвою “Повстанське танго”, яке було присвячене членові ОУН з 1945 року Ользі Ільків.

Ольга Ільків, псевдоніми якої Роксоляна, О. Звіробій, була зв’язковою Романа Шухевича, політв’язнем совєтських таборів протягом 14 років. Ольга Ільків молодою пережила смерть чоловіка та матері, була позбавлена права виховувати своїх дітей, її постійно переслідувала і принижувала радянська влада, яка панувала в Україні. Та все ж Ольга Ільків була відомою громадською діячкою, людиною, яка у складних умовах писала вірші, в яких розкрила умови свого життя.

Сьогодні цій славній жінці 92 роки, живе вона в Україні і залишається людиною, що здатна до останнього подиху боротися, щоб наш народ не втратив волі, незалежності України, які здобував кров’ю багато-багато років.

Та пишу я ці слова тому, що хочу сказати чимало теплих слів на адресу тих людей, які підготували і провели великий концерт, присвячений цій жінці – активному борцеві за волю України.

У великому залі було багато людей, особливо старшого, поважного віку, які, я вірю, з великим захопленням слухали всі номери програми концерту. Мабуть, кожен присутній буде згідний зі мною, що на високому професійному художньому рівні виконувалися хорові твори, вокальний спів, музичний супровід, танці та художнє читання поезії і прози. Ще раз повторюю: на дуже високому художньому рівні.

Я не буду перераховувати прізвищ людей, які брали участь у концерті, бо боюся когось перепустити, адже всі заслуговують похвали. А ще головне – у програмі кожен номер був насичений глибоким ідейним змістом, що примушував слухачів задуматися над життям не тільки Ольги Ільків, але і нас з вами. Ми живемо не в Україні. Задумаймося над тим, як ми виховуємо своїх дітей, чи здатні ми сьогодні стати на захист рідної землі, чи любимо ми її так, чи шануємо борців за волю України, які у боротьбі з ворогом віддали своє життя.

Це великий знак питання. Адже у залі майже не було молодого покоління українців, не були присутні учні українських суботніх шкіл, та й, напевно, було мало і вчителів. А яка чудова була б виховна година у школі для учнів, підготовлена вчителями на основі програми Свято Героїнь “Повстанське танго” (це видана книжечка, яку можна було придбати у залі).

І, мабуть, кожен, хто був на цьому концерті, задумався над своїм життям, над своєю поведінкою, вчинками у житті: чи заслужив я повагу від людей, чи виховую своїх дітей в українському дусі, чи думаю вернутися в рідний край, чим допомагаю Україні? І головне – чи мушу я жити у чужім краю, як Ольга Ільків у Сибіру?

Слова і музика автора статті

Скажи, о мій краю,

Чого я страждаю,

Покинувши рідну блакить?

Невже я не знаю,

Що долі не маю,

А серце чогось не мовчить?

Тут же гріє сонце

Кожнеє віконце,

І люди такі, як у нас.

Та я поміж ними

З думками своїми

Одна-одинока весь час.

О рідний мій краю,

Давно те я знаю,

Що той, хто тебе залишив,

До смерті сумує,

Він це відчуває,

Що все у житті загубив.

Настя Ярош