ВІЧНАЯ ПАМ'ЯТЬ!
Відійшов у вічність колишній президент Світового Конгресу Українців
св. пам’яті
Микола Плав’юк
(1925 – 2012)
Світовий Конгрес Українців (СКУ) висловлює глибоку скорботу з приводу
смерті видатного українського громадсько-політичного діяча, колишнього
президента СКУ – св. пам’яті Миколи Плав’юка, який
10 березня 2012 р. відійшов у вічність в м. Бурлінгтоні, Канада.
СКУ відзначає велику життєву посвяту св. пам’яті Миколи Плав’юка Україні
і українському народу та високо оцінює його провідницьку діяльність у
згуртуванні українців Європи, Америки і Австралії та в розбудові СКУ як
найвищої координаційної надбудови українських громад діаспори. Св. пам’яті
Микола Плав’юк був активним членом підготовчого комітету Першого Світового
Конгресу Вільних Українців (СКВУ), який
у 1967 р. обрав його своїм генеральним секретарем. Виявом високого довір’я
української громадськості стало подальше обрання св. пам’яті Миколи Плав’юка у 1973 р., на II Конгресі СКВУ, першим заступником президента та у 1978 р.,
на III Конгресі СКВУ, – президентом СКВУ.
Світове українство також вшановує св. пам’яті Миколу Плав’юка як Президента
Української Народної Республіки в екзилі, голову Проводу Організації
Українських Націоналістів і очільника
інших українських громадських інституцій в діаспорі та в Україні, а також як
великого українського патріота, для якого Україна стала смислом усього життя.
За високі заслуги перед українським народом та Україною св. пам’яті Микола
Плав’юк нагороджений найвищою нагородою СКУ – медаллю Св. Володимира Великого,
Шевченківською медаллю Конгресу Українців Канади та такими
високими відзнаками України, як орден “За заслуги” ІІІ ступеня та орден Князя Ярослава Мудрого I ступеня.
У зв’язку з тяжкою втратою СКУ висловлює свої щирі співчуття дружині
покійного, пані Ярославі Плав’юк, та всій
родині.
Вічна Йому пам’ять!
Світовий Конгрес Українців
З великим смутком і болем українська громада Канади і всього світу
сприйняла відхід у вічність вірного сина України, визначного
громадсько-політичного діяча,
останнього Президента Української Народної Республіки у вигнанні
бл. п.
Миколи Плав’юка
Ім’я Миколи Плав’юка асоціюється з цілою епохою боротьби
за державну Незалежність України і назавжди залишиться
в українській історії визвольного та націоналістичного руху.
Висловлюємо щире співчуття дружині, пані Ярославі Плав’юк, дітям, онукам і
правнукам та всій українській громаді
з приводу непоправної втрати.
Нехай пам’ять про бл. п. Миколу Плав’юка
буде вічною і незабутньою.
За Управу Української Кооперативної Ради
Канади,
Ольга Шевель,
голова
Вельмишановному панству родині Плав’юк,
Українському Національному Об’єднанню,
Фундації ім. Олега Ольжича,
Торонто, Канада
Шановна горем прибита родино,
у смутку і жалобі український народе!
Від імені Світової
Федерації Українських Жіночих Організацій складаю родині, Українському
Національному Об’єднанню, Фундації ім. Олега Ольжича та
всьому українському народові наші співчуття з відходом до Божої вічності
св. п.
Миколи Плав’юка
Вашого
дорогого мужа, батька, дідуся, прадідуся, а для громадськості – відданого сина
українського народу, видатного громадського та політичного діяча.
За життя Микола Плав’юк був надзвичайно
діяльною особою, він охоплював багато громадських позицій і з відданістю
працював для блага свого народу. Багато приклав сил для створення Світового
Конгресу Вільних Українців (тепер СКУ). Найосновніші його позиції – це
президент Світового Конгресу Вільних Українців, голова Проводу Організації
Українських Націоналістів, Президент Української Народної Республіки в екзилі
(1988 – 1992 рр.). У пам’яті українців ніколи не забудеться момент, коли Микола
Плав’юк на урочистій сесії Верховної Ради України 22 серпня 1992 року склав
свої повноваження Президента УНР і з високим достоїнством передав Президентові
України Леонідові Кравчуку державні атрибути та документи УНР із заявою про
правонаступництво відновленої держави Україна. Винятковим Указом Президента
України Л. Кравчука панові Миколі Плав’юку було надано статус громадянина
України. Крізь своє життя пан Плав’юк високо ніс ідеї українських
націоналістів, був головою Фундації імені Олега Ольжича, а з 1992 до 2011 рр.
був президентом Видавництва ім. Олени Теліги з осідком у Києві. За свою
невтомну громадську працю, самовіддане служіння українському народові, за
визначні особисті заслуги у відродженні Незалежності України пан Микола Плав’юк
був неодноразово нагороджений медалями та орденами від Конгресу Українців
Канади, Світового Конгресу Українців та президентів України.
Численну кількість добрих справ Миколи
Плав’юка пам’ятає українське населення Канади, Америки, Австралії та України.
Нехай Всевишній Господь винагородить св. п. Миколу Плав’юка вічним життям у
Царстві Небеснім, а пам’ять про нього український народ збереже назавжди.
ВІЧНА ЙОМУ ПАМ’ЯТЬ!
За Управу СФУЖО
Марія Шкамбара,
голова
Теліжанки сумують...
Всеукраїнське Жіноче Товариство імені Олени Теліги з глибоким сумом
сповіщає про кончину голови Правління Фундації імені Ольжича, голови ОУН Миколи
Плав’юка.
Провідник Українських Націоналістів останні два місяці провів у шпиталі,
була надія на повернення до активного життя, він сподівався цього тижня бути
вдома, однак Господь покликав його до себе.
Не стало Друга Миколи Плав’юка перед сьомою годиною ранку 10 березня 2012
року.
Нас покинув видатний український політик, що персоніфікував спадкоємність
традицій визвольної боротьби і державного будівництва УНР та відновленої
Незалежності Української Соборної Самостійної Держави.
Пам’ять про нього
грітиме наші душі, слава його житиме у віках!
Помер останній Президент Української Народної
Республіки,
голова ОУН Микола Плав’юк
10 березня 2012 року в м. Бурлінгтоні
(Онтаріо,
Канада) на 87-му році життя помер останній Президент Української Народної Республіки в екзилі, голова Організації Українських Націоналістів,
голова
Правління
Фундації
імені
О. Ольжича Микола Плав’юк.
Микола Васильович Плав’юк народився 5 червня 1925
року в с. Русів Снятинського району Івано-Франківської області. Навчався у
Снятинській школі, де розпочав громадсько-політичну діяльність, увійшовши до
юнацтва, а згодом до членства ОУН. З 1942 року брав участь в українському русі
опору проти німецьких окупантів. У повоєнні роки, опинившись на еміграції в
Німеччині, брав участь у захисті прав української молоді, що була вивезена
нацистами до Німеччини в табори смерті та на примусові роботи й по війні
лишилася поза межами України. 1946 року здобув середню освіту в таборі для
переміщених осіб, а 1949 закінчив Мюнхенський Університет, був одним з
організаторів студентського руху – як член Центрального Союзу Українських
Студентів (ЦЕСУС), активіст Пласту, референт від студентства Проводу ОУН.
М. Плав’юк емігрував до Канади у 1949 р., де
закінчив Монреальський Університет “Конкордія” (1954) і розпочав професійну
кар’єру в “Ессекс Пекерс”, поступово просуваючись у кар’єрі до посади
президента цієї компанії. Активно працював в українському громадському житті.
Його обирають членом Президії Українського Національного Об’єднання (1956),
заступником голови, а 1956 – 1966 рр. М. Плав’юк – голова УНО,
найавторитетнішої української організації в Канаді.
Одночасно М. Плав’юк займає керівні позиції в
Організації Українських Націоналістів, де з 1964 р. він став членом Проводу, у
1960 – 1970 рр. очолював Координаційну Раду Ідеологічно Споріднених
Націоналістичних Організацій (ІСНО). З 1979 р. до останніх днів свого життя
Микола Плав’юк – голова Організації
Українських Націоналістів. 1993 року в м. Ірпіні під Києвом він скликав ХІІ
Великий Збір Українських Націоналістів, легалізувавши діяльність ОУН в
незалежній Україні.
М. Плав’юк виступив одним з ініціаторів створення і
був безпосереднім організатором Світового Конгресу Вільних Українців (СКВУ). На
Першому Конгресі СКВУ (1967) його було обрано генеральним секретарем. Активна
діяльність М. Плав’юка на цій посаді була поцінована громадськістю, і на
наступних форумах його обирали віце-президентом (1973 – 1978) і знову
президентом СКВУ (1978 – 1980).
З 1988 р. Микола Плав’юк – віце-президент, а з
грудня 1988, після смерті Миколи Лівицького, – Президент Державного Центру
Української Народної Республіки у вигнанні, який діяв в еміграції і був безперервним
легітимним носієм Української державності від 1917 року. З проголошенням
Незалежності України Державний Центр УНР в екзилі ухвалив історичне рішення про
передачу повноважень діючій владі незалежної України. У серпні 1992 р. в Києві
відбулася урочиста передача повноважень та історичних атрибутів влади
(клейнодів) Президентові, голові Верховної Ради та прем’єр-міністрові України.
1993 року М. Плав’юку Указом Президента України
було надано українське громадянство.
В Україні М. Плав’юк заснував і очолив Фундацію ім.
Олега Ольжича, Видавництво ім. Олени Теліги, став ініціатором створення інших
громадських організацій. Він – автор багатьох статей та матеріалів з
політології, актуальних питань сучасної політики та закордонного українства в
українській та англомовній пресі, ініціатор видання книг про видатних
українських діячів, зокрема Олену Телігу, Д. Квітковського, О. Штуля-Ждановича
та ін. Завдяки його піклуванню на державне збереження в Україні передано
архівні матеріали Державного Центру України, виходять друком матеріали з архіву
ОУН.
Микола Плав’юк мав численні нагороди і відзнаки. За
заслуги на ниві українського громадсько-політичного життя в діаспорі Світовий
Конгрес Українців нагородив Миколу Плав’юка медаллю Св. Володимира Великого, а
Конгрес Українців Канади – Шевченківською медаллю.
1996 р. Указом Президента України він був
нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. 2002 р. Указом Президента
України Віктора Ющенка його було відзначено орденом Князя Ярослава Мудрого ІІ
ступеня, 2007 р. – Князя Ярослава Мудрого І ступеня.
Микола Плав’юк залишив у глибокій жалобі дружину
Ярославу, з якою прожив 64 роки, четверо дітей – Ореста, Нестора, Уляну,
Оксану, дев’ятеро внуків і четверо правнуків.
У скорботі за Провідником Український Націоналістичний
Рух.
Вічна пам’ять Миколі Плав’юку!
Слава Україні!
Провід Організації
Українських Націоналістів
Київ
Управа Фундації
імені Олега Ольжича в Канаді
з великим смутком і жалем
сприйняла звістку, що
10 березня 2012 року упокоївся
визначний
громадсько-політичний діяч, Президент Української Народної Республіки в екзилі
(1988-1992), голова Проводу Організації Українських Націоналістів,
голова Правління Фундації імені Олега Ольжича в Києві, президент Видавництва
імені Олени Теліги
високодостойний Микола Плав’юк
Українці в цілому світі з відходом славної пам’яті Миколи Плав’юка понесли
велику втрату. Його називали одним із
символів української державності. Його ім’я стоятиме серед визначних діячів
громадського
і політичного життя, українського поселення в Канаді та всіх українців
в Україні і цілому світі.
Висловлюємо щирі співчуття родині та близьким Покійного.
Нехай пам’ять про Миколу Плав’юка завжди живе між нами.
Вічна Йому пам’ять.
Управа Фундації імені О. Ольжича в Канаді
Відійшов у вічність останній Президент УНР
З глибоким сумом зустріли звістку з Канади про те, що не стало вже з нами
видатної людини, провідника ОУН, будівничого – Миколи Плав’юка, останнього
Президента УНР в діаспорі, який у 1992 році передав повноваження Державного
Центру УНР демократично обраному Президентові незалежної України, спадкоємиці
Української Народної Республіки.
Важко виразити словами цю втрату для кожного з нас, для України. Микола
Плав’юк був взірцем державного діяча в Україні, що поставала з руїни. Роки нашої
спільної праці в Україні стали блискучою політичною школою для багатьох
сучасників. Його самовідданий чин у розбудові держави лишиться незабутнім і
дорогим патріотичним внеском у справу відродження Нації.
Вічна пам’ять великому синові українського народу.
Олесь
Шевченко – екс-заступник голови ОУН,
народний депутат України 1 скликання,
Юрій Костенко, голова Української народної
партії,
народний депутат України,
Левко Лук’яненко, Надзвичайний і Повноважний
Посол України,
Дмитро Степовик, доктор мистецтвознавства,
доктор філософії, професор,
Василь Лісовий, доктор філософії,
Василь Овсієнко, правозахисник,
Володимир Пилипчук, народний депутат України
1 скликання,
Богдан Горинь, народний депутат України 1
скликання,
Петро Борсук,
Тетяна Табелєва,
Ярина Антоненко-Давидович,
отець Андрій Власенко,
Михайло Сидоржевський, письменник