50-річчя здвигнення української церкви в Руан-Норанді

Тоді, коли чисельні українські парафії Канади святочно відзначають важливі ювілеї 75-річчя, ба навіть 100-річчя здвигнення та інвгурацій їхніх храмів, підкреслюючи цим їх релігійну зорганізованість та любов до Божих храмів, то українська місійна станиця Руан-Норанда в Абітібі, провінція Квебек, почавши своє релігійно-духовне зорганізоване життя у 1952 році з назначення її сталого о. пароха Льва Чайки, відзначає у цьому році 55-річчя будови та здвигнення українського Божого храму в цій далекій північній шахтарській місцевості.Отець Чайка біля церкви в Руан-Норанді

З метою ознайомлення цієї історичної, важливої події на лоні нашої Української Вселенської Церкви в Канаді о. д-р Лев Чайка, засягнувши оригінальні архівні інформації української парафії у Валдор, Квебек, подає їх у деталях.

20 листопада 1955 року о. Лев Чайка через три місяці після офіційного Владичого посвячення української Церкви у Валдор, Квебек, запрошує Преосвященного Кир Ізидора до Руан-Норанди, Квебек, для посвячення наріжного каменя майбутньої української церкви. Говорячи про початок будови пізньою холодною осінньою порою, о. Лев каже: “3 великим одушевленням, відданістю, а рівночасно швидкістю ми взялися знову до реалізації при Божій помочі свіжого та незвичайно тяжкого плану, а це – другої будови української парафіяльної залі та церкви цим разом у Руан-Норанді”.

Зорганізування та реалізація плану нової будови приходились нам цим разом набагато легше від попередньої у Валдор. Це, може, тому, що ми вже мали певний досвід у будівельній ділянці, як теж конечна була до цього відповідна гуманна тактика в поведінці з нашими шахтарями, які були готові жертвувати багато часу та праці у здвигненні власної залі та храму.

Тут саме треба підкреслити окремішні заслуги Микити Чорненького, який був промотором у великій частині будівельно-організаційних планів.

На загальних парафіяльних зборах після відправи у залі церкви Св. Михаїла, в якій протягом трьох років ми мали Св. Літургії, вирішено одноголосно приступити до будови власного храму. Тут теж вибрано будівельний комітет.

Звернувшись з офіційним листом та проханням до управи міста Руану та одержавши кілька гарних площ у його центрі і закупивши фронтову площу біля вулиць Кардинала Мерсє, розпочато в жовтні будову парафіяльної залі, не маючи ні одного цента, однак вірячи у Божу поміч. І дійсно, в часі одного місяця при найкраще зорганізованих силах здвигнено мури залі та приступлено до будови горішньої частини, а це – церкви.

Будівельний комітет. Сидять зліва направо: М. Грицко, О. Слободян, о. Л. Чайка, М. Кулас, Г. Рекуник. Стоять зліва направо: Ф. Кравець, І. Леус, І. Зуб, С. Матіяш, К. Кісь, М. ЗагорукУ листопаді 1955 року почато будову горішньої частини – Божого храму, наріжний камінь якого за українським церковним ритуалом мав благословити Єпарх Торонто та Східної Канади Преосвященний Ізидор Борецький, який ще недавно, у вересні, благословив новозбудовану українську церкву у Валдор, Квебек, а тепер запрошений до Руан-Норанди.

Субота і неділя, 19 та 20 листопада 1955 року стали важливими та історичними для української місійної станиці Руан-Норанди, куди прибув найвищий представник Української Вселенської Церкви в особі його Високопреосвященства Кир Ізидора Борецького.

Стрінувши та урочисто привітавши свого князя Церкви в cyпроводі о. Корби, ЧСІ, на залізничній станції в Руані в суботу, 19 листопада, в асисті місцевого духовенства та чисельних українських шахтарів на запрошення Монсіньора Алберта Пелцє, пароха найбільшої церкви Руан-Норади, привезено нашого Владику до Свято-Михайлівської резиденції на снідання та відпочинок.

Опісля Кир Ізидор відвідав місце будови майбутньої української церкви та залі. Прибувши туди, Владика з радістю сказав: “Я був певний, що моя завтрашня місія буде посвячення площі під будову залі та церкви, а тут бачу, що благословитиму наріжний камінь. Це направду чудо Боже”.

Цього самого дня, о 7-ій годині вечора, відбувся у залі Українського Національного Об’єднання в Руані величавий бенкет, приготовлений членками українських жіночих організацій ЛУКЖ та ОУК. В часі святочної вечері Преосвященний Ізидор підкреслив велику жертвенність українських шахтарів, які після тяжкої праці в місцевих шахтах знаходять час та разом з молитвою радо жертвують кошти, щоб бути у своєму власному Божому храмі. Закінчуючи, Владика сказав: “Честь вам і слава, українська громадо Руан-Норанди, разом з моїми молитвами та благословенням. Ви робите це на славу Божу та втіху і користь нашого українського народу!”

Наступного дня, в неділю, 20 листопада 1955 року, Кир І. Борецький відправив у найбільшій церкві Св. Михаїла Архиєрейську Службу Божу.Святковий бенкет з нагоди благословення церкви.  Сидять зліва направо:  директор школи Св. Михаїла брат Лявуа, міністр уряду провінції Квебек Я. Далер, Преосв. Кир Ізидор Борецький, о. Л. Чайка, о. Гевремон

Після привітання Владики квітами при вході до церкви двоє членів парафіяльного комітету Петро Балита та Гавриїл Рекуник передали Архиєреєві ключі, а голова будівельного комітету Онуфрій Слободян, Микола Тарнавський та Микита Яцюк привітали Владику хлібом-сіллю.

Здається, ще ніколи церква Св. Михаїла не гостила так багато учасників Св. Літургії.  Український хор під проводом Микити Чорненького після чисельних проб вміло відспівав Сл. Божу, за що одержав у часі Владичої проповіді гарні подяки та побажання.

Поблагословивши наріжний камінь майбутної української церкви Христа Царя в Руан-Норанді, Преосвященний Кир Ізидор в асисті о. Льва Чайки та о. Корби разом із хором від’їхав до Амосу, Квебек, будучи запрошеним Єпископом Альде Демаре на Архиєрейську Службу Божу. Наступного дня Кир Ізидор відвідав українську парафію у Валдор.

Сьогодні велика частина українських шахтарів Руан-Норанди оселилась переважно у Південному Онтаріо, залишивши на півночі свої матеріальні здобутки, а забравши зі собою релігійно-національні та духовні надбання, які вони осягнули-здобули протягом довгих років під проводом Христової Церкви, ціллю якої є передати й утвердити їй повіреному народові всі важливі євангельські навчання та національні, підкреслюючи, хто ми є та якого народу діти.

Тому з радістю сприймається, що велика частина українських родин, які залишили північ, перебувають у наших рідних Церквах та організаціях, виховуючи і стимулюючи у своїх дітях та внуках велику повагу, а зокрема либов до Української Церкви і народу, до якого з волі Божої належимо.

Отець д-р Лев Чайка, незважаючи на обмежене число парафіян у Руан-Норанді, планує запросити Преосвященного Кир Стефана на Владичі пасторальні відвідини у майбутньому.

 Отець д-р Лев Чайка,

генеральний вікарій Української Церкви провінції Квебек

PHOTOS

1 - Отець Чайка біля церкви в Руан-Норанді

2 - Будівельний комітет. Сидять зліва направо: М. Грицко, О. Слободян, о. Л. Чайка, М. Кулас, Г. Рекуник. Стоять зліва направо: Ф. Кравець, І. Леус, І. Зуб, С. Матіяш, К. Кісь, М. Загорук

3 - Святковий бенкет з нагоди благословення церкви.  Сидять зліва направо:  директор школи Св. Михаїла брат Лявуа, міністр уряду провінції Квебек Я. Далер, Преосв. Кир Ізидор Борецький, о. Л. Чайка, о. Гевремон